Ні, мова не про славнозвісну війну 1853-56 років. Сьогодні, зараз, щодня й щохвилини у Криму відбувається справжня війна. Війна планомірна, безжалісна та переможна. Війна з культурним надбанням, з пам’ятками що впродовж тисячоліть залишалися від різних цивілізацій та народів, які існували на таврійській землі.

Правда, поінформований читач скаже – чому саме кримська? Чому не київська, одеська, черкаська тощо? Дійсно, від того часу, як усі зрозуміли, що культурний ресурс має конкретну грошову цінність, усі пам’ятки були приречені. Адже незаконне привласнення культурної спадщини не відрізняється від будь-якого іншого привласнення – заводів, портів, кар’єрів. З тою лише різницею, що пам’ятки при цьому чомусь неминуче зазнають значних втрат, а часто навіть зовсім знищуються.

Ця теза потребує певного роз’яснення. Справа в тому, що знищення пам’яток набуло системного характеру не тільки завдяки прагненню певної частини заможних людей примножити свій статок за рахунок культурної спадщини. Хочу нагадати, що першим законом, підписаним Віктором Ющенком, як Президентом України, був Закон «...

Ні, мова не про славнозвісну війну 1853-56 років. Сьогодні, зараз, щодня й щохвилини у Криму відбувається справжня війна. Війна планомірна, безжалісна та переможна. Війна з культурним надбанням, з пам’ятками що впродовж тисячоліть залишалися від різних цивілізацій та народів, які існували на таврійській землі.

Правда, поінформований читач скаже – чому саме кримська? Чому не київська, одеська, черкаська тощо? Дійсно, від того часу, як усі зрозуміли, що культурний ресурс має конкретну грошову цінність, усі пам’ятки були приречені. Адже незаконне привласнення культурної спадщини не відрізняється від будь-якого іншого привласнення – заводів, портів, кар’єрів. З тою лише різницею, що пам’ятки при цьому чомусь неминуче зазнають значних втрат, а часто навіть зовсім знищуються.

Ця теза потребує певного роз’яснення. Справа в тому, що знищення пам’яток набуло системного характеру не тільки завдяки прагненню певної частини заможних людей примножити свій статок за рахунок культурної спадщини. Хочу нагадати, що першим законом, підписаним Віктором Ющенком, як Президентом України, був Закон «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини». Дуже швидко з’ясувалося, що закон цей більш ніж актуальний. Хоча б тому, що він сплутав карти багатьом гравцям у приватизаційні ігри. Адже пам’ятки – це не тільки об’єкти культурної спадщини. З точки зору людей, котрі міряють все на гроші, це – ділянки землі, споруди, що неможна перебудовувати або зносити, тобто такі собі непотрібні обмежники вільному розвитку капіталів.

У цій ситуації швиденько народилася дуже проста схема – тихе, приховане знищення пам’яток заради звільнення земельних ділянок. Її безперебійна праця потребує лише двох важливих складових. По-перше, максимальної закритості або прихованості. Інформація не повинна потрапляти до преси, а в разі «проколу» її треба повністю ігнорувати. Останнє вимагає синхронної дії другої складової – підтримки місцевого та обов’язково (!) пам’яткоохоронного «начальства». Подивимось, як ця схема діє в Криму.

Десять днів тому я власноруч повідомив працівників Державної служби з питань національної культурної спадщини, що в Севастополі, безпосередньо поруч з Національним заповідником «Херсонес Таврійський», будівництвом знищується античний могильник перших століть нашої ери. Минулої п’ятниці я заніс до цієї ж структури фотографії, що мені передали з Криму. Сьогодні, у вівторок 8 липня, мені стало відомо, що Держслужба ніяк на це реагувати не буде, оскільки немає «офіційного входження». Тобто, навіть передати до прокуратури або міліції ці фотографії вони не збираються, бо «немає офіційних підстав».

Фотографії, що кожен може тут побачити, потребують деяких коментарів. Під час будівництва був знайдений цілий надгробок римського легіонера. Знахідка для наших теренів унікальна. На все Північне Надчорномор’я, за виключенням території колишніх провінцій Римської Імперії на Нижньому Дунаї, нараховується лише кільканадцять таких надгробків. Здебільше вони фрагментовані та пошкоджені, а реконструкції та прочитання їх написів породжують великі наукові дискусії. Тут надгробок був повністю цілий. Був! Бо будівельники, яким він здався заважким, його попросту розбили навпіл й верхню частину залили бетоном у підмур’я будівлі. Нижня частина його була врятована завдяки людині, яка випадково там опинилася і просто викупила її прямо з котловану. Фотографії вказують, що будівництво здійснюється поруч з пам’ятником Св. Володимиру, безпосередньо біля під’їзду до Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

Описана ситуація висвітлює відразу, як мінімум, дві проблеми. По-перше, що відбувається з охороною культурної спадщини у Севастополі та яке відношення до цього має керівництво Херсонеського заповідника. Адже відомо, що відведення земельних ділянок у місті погоджують саме співробітники заповідника. Це далеко не перший сигнал про те, що в самому заповіднику далеко не все в порядку. Наприклад, цього ж року вже безпосередньо на території заповідника відбулося облаштування тенісних кортів біля таємничого яхтклубу. Існування цього клубу на території пам’ятки, про яку вже більше десяти років точаться балачки щодо її включення ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини, тема окремої розмови. Але з дуже обізнаних джерел відомо, що терасуванням ділянки під ці корти було знищено давній античний храм, котрий ніколи не досліджувався археологами.

По-друге, дуже показовою є реакція Державної служби з питань національної культурної спадщини. Згадується, як минулого року кілька центральних каналів показали сюжет про пожежу в Білгород-Дністровській фортеці, яка, доречи, теж є пам’яткою національної категорії. Про це також відразу ж повідомили десятки сайтів, зокрема й наш. В будь-якій європейській країні після такої новини міністр культури вже за кілька годин персонально розбирався б на місці. А в нашому випадку співробітники Держслужби знов-таки люб’язно мені відповіли, що «офіційного входження немає». Така ж сама ситуація ще раніше була після пожежі в Музеї народної архітектури та побуту в Пирогово. Тоді Держслужба навіть не виконала наказ міністра щодо з’ясування причин пожежі та оцінки збитків.

Дивна річ, розмови про компетентність керівництва Держслужби точаться вже п’ятий рік, кожен новий міністр планує якісь зміни, а ситуація залишається на рівні пліток. Це вражає тим більше, що кожна зміна Кабінету Міністрів тягне за собою заміну практично всіх керівників державних служб за виключенням єдиної – Державної служби з питань національної культурної спадщини. Варіантів відповіді тільки два: або такий стан справ влаштовує всіх, або охорона культурної спадщини – завеликий тягар для Міністерства культури.

Далі буде…

http://prostir.museum/publications/ua?id=406

Загроза комерційної забудови історичного центру нависла не тільки над столицею, але і над Харковом. Якщо порівняти Харків із іншими великими містами України, то можна стверджувати, що історичний ареал його менше ніж у Києві, Одесі чи Львові. А тому потребує пильної уваги з боку держави, заходів по збереженню, реставрації, оновленню із збереженням автентичності історичних кварталів та окремих будівель.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови Кабінету Міністрів України №318 від 13.02.2002 р. «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» Харківська міська рада на 7 сесії Харківської міської ради 5 скликання 22.11.2006 р. приймає рішення «Про визначення статусу історико-культурного ареалу міста Харкова».

Згідно із Рішенням територія історико-культурного ареалу Харкова включає в себе його центральну історичну частину з наступними межами: вулиця Конєва – майдан Міліціонера – вулиця Полтавський ...

Загроза комерційної забудови історичного центру нависла не тільки над столицею, але і над Харковом. Якщо порівняти Харків із іншими великими містами України, то можна стверджувати, що історичний ареал його менше ніж у Києві, Одесі чи Львові. А тому потребує пильної уваги з боку держави, заходів по збереженню, реставрації, оновленню із збереженням автентичності історичних кварталів та окремих будівель.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови Кабінету Міністрів України №318 від 13.02.2002 р. «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» Харківська міська рада на 7 сесії Харківської міської ради 5 скликання 22.11.2006 р. приймає рішення «Про визначення статусу історико-культурного ареалу міста Харкова».

Згідно із Рішенням територія історико-культурного ареалу Харкова включає в себе його центральну історичну частину з наступними межами: вулиця Конєва – майдан Міліціонера – вулиця Полтавський Шлях – Привокзальний майдан – вулиця Червоноармійська – вулиця Карла Маркса – вулиця Маліновського – вулиця Чоботарська – Піскуновський провулок – ріка Лопань (до Нового мосту) – Річковий провулок – вулиця Клочківська – вулиця Ромена Ролана – вулиця Культури – вулиця Трінклера – в’їзд Трінклера – вулиця Весніна – вулиця Артема – центральна алея Молодіжного парку – вулиця Пушкінська – вулиця Чайковського – вулиця Фрунзе – алея на території ХНТУ «ХПІ» - вулиця Шевченка – Бутівський в’їзд – вулиця Франківська – вулиця Примерівська – Московський проспект – провулок Руставелі – вулиця Руставелі – майдан Руднєва – вулиця Нетіченська – Нетіченський провулок – Червоношкільна набережна – Нетіченська набережна – вулиця Конєва.

Не зважаючи на те, що межі історичного ареалу визначені, на початку вулиці Пушкінської розгорнуте будівництво комплексу сучасних бізнес-центрів. На сьогодні вже знято бульдозерами 10 метрів культурного шару без обстеження археологами. Управління культури на це ніяк не реагує, навіть не коментує, не кажучи вже про притягнення до відповідальності забудовників історичного ареалу міста Харкова.

Отже, на ділянці по вул. Пушкінській та вул. Короленка існує загроза не тільки побудови комплексу сучасних будівель, але і руйнування унікальних харківських підземних галерей під історичним центром міста.

Загальна довжина підземних тунелів Харкова близько 6 км, але не завалених будівельним сміттям та не зацементованих залишилося не більше півкілометра. У відносно доброму стані тунелі під вулицею Римарською, Квітки – Основ’яненка, Короленка, Університетською, Пушкінською і початком Сумської, під майданом Конституції. Комплексних досліджень археологів та спелеологів не проводилось, тому питання про час та мету створення підземних галерей залишається відкритим. Громадська організація «Діти підземелля» на чолі із її керівником Андрієм Ковальовим вже декілька років безуспішно намагається привернути увагу харківської влади до підземних галерей міста, провести ґрунтовне дослідження та створити музей підземних ходів. Міська влада музей підземних галерей не обіцяє, але обмірковує ідею освоєння підземних приміщень під торгівельні та розважальні заклади.

Прикладом іншого зухвалого ігнорування Закону України «Про охорону культурної спадщини» є зведення жахливої дзеркальної споруди – сучасного бізнес-центру навпроти ст. м. Університет по вул. Сумській, який ні за яким архітектурним стилем не вписується до будинків, розташованих поруч. Власником нової будівлі є концерн АВЕК, який до речі зводить таку ж дзеркальну коробку на початку вул. Сумської, що вже спотворює головну вулицю міста Харкова.

Не звертаючи уваги на прийняте Рішення «Про визначення статусу історико-культурного ареалу міста Харкова» Харківська міська рада приймає нове Рішення №13/07 від 21.02.2007 р. про надання ТОВ «ХАРСТ» земельної ділянки для будівництва торгівельно - офісного центру з об’єктами громадського харчування по вул.. Квітки – Основ’яненка. Слід зазначити, що квартал між двома найстарішими вулицями – Університетською та Квітки – Основ’яненка – утворився як унікальний історико-архітектурний ансамбль. Так будинки по вул. Університетській, 13, 23, 25, 27, пров. Університетському, 1, Квітки - Основ’яненка, 10, 12 – внесені до Державного реєстру національного культурного надбання України.

Компанія – забудовник «Макрокап Девелопмент Україна» планує зведення 11-поверхового бізнес-центру із великою підземною парковкою, яка розвантажить центр міста. До речі, коли почалось розчищення території компанія дозволила обстежити земельну ділянку Слобідській археологічній службі, яка при дослідженні виявила предмети двох епох: XVII-XVIII ст. , а під ним шар XIII – XIV ст.. Ці знахідки для Харкова є сенсаційними, адже офіційний вік міста 354 роки. Керівник компанії «Макрокап Девелопмент Україна» Дмитро Кутовий обіцяє виділити приміщення у новій будівлі для експозиції дублікатів археологічних знахідок.

Але не побажали миритися із зведенням багатоповерхівки на Квітки – Основ’яненка представники Українського культурного центру «ЮНІСТЬ». Група активістів на чолі із підприємцем Олександром Гавриловим зібрала громадський Комітет порятунку Харківської фортеці, який намагається скасувати рішення Харківської міської ради від 21.02.2007 р. «Про надання в оренду ТОВ «ХАРСТ» земельної ділянки загальною площею 0,1454 га для будівництва та подальшої експлуатації торгівельно-офісного центру з об’єктами громадського харчування по вул.. Квітки –Основ’яненка».

Та збір підписів серед мешканців міста на підтримку проведення громадських слухань з цього питання виявив, що харків’яни поділилися – одні активно виступають проти комерційної забудови історичного центру, інші – проти, але не бажають приймати активної участі через симпатії до компанії «Макрокап Девелопмент Україна», яка організовує та проводить у Харкові міжнародний джазовий фестиваль «ZA JAZZ FEST».

Чим закінчиться містобудівельна війна покаже час. Але в Харкові виник цікавий феномен. Є мешканці міста, які створюють культурні заклади, галереї, проводять фестивалі, але при цьому у погоні за сучасним руйнують його історичний вигляд будуванням комерційних споруд. Як будуть ставитись наші нащадки до таких політиків та підприємців як Фельдман, Добкін, Кутовий: як до творців сучасної історії та культури міста чи як до вандалів, які назавжди втратили його історичну спадщину?

(С) «Музейний простір України»

Нещодавно археологи розкопали на Іршавщині залишки старовинного замку. Знахідка мала розголос: укотре в нас заговорили про не до кінця використаний туристичний потенціал. Ми ж хотіли б звернути увагу читачів на замок, котрий давно й успішно приваблює тисячі туристів
Історичний палац Шенборна поволі руйнується під пильним наглядом… оздоровниці

І цього одного мало би бути достатньо, аби нинішні його власники надали унікальній будівлі більше уваги. Не кажемо вже про те, що замок збудовано за унікальним архітектурним замислом найкращими європейськими майстрами. Або про те, що він відомий усьому колишньому Союзу завдяки знаменитому дитячому фільмові «Снігова королева», який тут знімали. Читач, мабуть, уже здогадався, що мова піде про замок графа Шенборна біля Мукачева.

«Астрономічний» палац

Ця будівля, безперечно, є однією із найкрасивіших серед усіх збережених закарпатських замків. Зведений у 1890 році, палац донині зберігся без суттєвих змін. У 1945 році замок було реорганізовано у будинок відпочинку, а в 1958-му, після відвідин його Микитою Хрущовим, на його базі був відкритий перший в ...

Нещодавно археологи розкопали на Іршавщині залишки старовинного замку. Знахідка мала розголос: укотре в нас заговорили про не до кінця використаний туристичний потенціал. Ми ж хотіли б звернути увагу читачів на замок, котрий давно й успішно приваблює тисячі туристів
Історичний палац Шенборна поволі руйнується під пильним наглядом… оздоровниці

І цього одного мало би бути достатньо, аби нинішні його власники надали унікальній будівлі більше уваги. Не кажемо вже про те, що замок збудовано за унікальним архітектурним замислом найкращими європейськими майстрами. Або про те, що він відомий усьому колишньому Союзу завдяки знаменитому дитячому фільмові «Снігова королева», який тут знімали. Читач, мабуть, уже здогадався, що мова піде про замок графа Шенборна біля Мукачева.

«Астрономічний» палац

Ця будівля, безперечно, є однією із найкрасивіших серед усіх збережених закарпатських замків. Зведений у 1890 році, палац донині зберігся без суттєвих змін. У 1945 році замок було реорганізовано у будинок відпочинку, а в 1958-му, після відвідин його Микитою Хрущовим, на його базі був відкритий перший в області кліматологічний санаторій «Карпати», який спеціалізувався на лікуванні серцево-судинних захворювань. Згодом до «сердечників» додалися і вагітні жінки. Нині в замку розташовується адміністрація санаторію.

Мисливський палац графів Шенборнів побудував граф Бугейм Шенборн у 1890-1895 роках. Графи Шенборни часто навідувалися у Чинадієво на полювання і відпочинок. Для цього в урочищі Берегвар зводять спочатку дерев’яний мисливський будиночок – літню резиденцію графа, куди він запрошував своїх гостей для відпочинку та розваг.

Пізніше цей будинок реконструювали в романтичний замок. Причому не простий, а символічний. У Європі, а особливо у Німеччині, зустрічаються замки, в яких кількість веж відповідає кількості днів у році. У проекті палацу Шенборна за основу взятий астрономічний рік.

Будівля має 365 вікон – відповідає кількості днів у році, 52 кімнати – кількості тижнів, 12 входів – кількості місяців. Кожна деталь замку – чи то димар, чи то вежа – не просто виконують свої утилітарні функції, але і є окрасою побудови. Двері входів та вікна над ними прикрашені вітражами на біблійну тематику. Над самою будівлею – 4 величні вежі різних форм, на кожній із яких є флюгерок із вирізаною на ньому датою побудови замку – 1890 рік. Озеро на території палацу було викопане у формі тогочасної Австро-Угорської імперії.

«Нормальний стан» таким не буває

Сам не перевіряв, але чув неодноразово, що годинник у замку Шенборна дотепер показує точний час. Попри це, час поволі бере гору над будівлею. І це дуже помітно. Я хотів поспілкуватися з головним лікарем санаторію Василем Дубініним, почути, коли востаннє ремонтували палац, скільки коштів на це виділялося. Однак пан Дубінін відмовився наживо розмовляти, а тільки сказав телефоном, що «який замок був у 45 році, таким є й тепер». За словами головного лікаря, поточний ремонт усередині замку робиться, будівля підтримується в нормальному стані. А реконструювати чи ремонтувати фасад не можна, оскільки замок є пам’яткою архітектури, для цього потрібні спе­ціальні дозволи, а «це дуже дорого коштує».

Не буду стверджувати беззаперечно, але навряд чи потрібен дозвіл високих установ і великі гроші, аби відрихтувати й оновити фарбовані раніше двері. Або повисмикувати з веж замку вже доволі немалі паростки дерев, що ростуть із занесеного вітром чи птахами насіння.

Побувавши всередині палацу, можу сказати, що «підтримувати його в нормальному стані» можна й краще. Приміром, чи не в кожній люстрі не вистачає по кілька лампочок. Це також дуже дорого коштує? Сумнівно.

Кілька років тому в замку, окрім приміщень адміністрації санаторію, в кімнатах селили і рекреантів. Нині, каже головний лікар, їх нема, хіба що влітку з’являться. Натомість в одному з численних переходів палацу під дерев’яними сходами я зауважив… матрац. Не дуже розумію, хто там ночує, напевно, ніхто, але від такого «наплювацького» ставлення якось ніяково. Тільки при мені кілька туристів сфотографували чиєсь унікальне місце ночівлі. А відтак в Інтернеті з’являються повідомлення на зразок такого: «Когда я там был, то не смог сделать ни одного кадра, потому что почти в каждом окне на веревке сушилось белье». Коли я спитав про це пана Дубініна, він дуже обурився, мовляв, ніхто білизну у вікнах замку не сушить. Щоб ніхто не сумнівався, будь ласка, посилання на сайт — http://club.foto.ua/gallery/photos/114910.html.

Зрештою, матрац чи білизна у вікнах – не так страшно. Головне, щоб будівля не руйнувалася. Та чи довго вона збережеться в нинішньому стані, якщо її не ремонтувати і не підтримувати в належному стані? Дещо дивно, що один із найвідоміших закарпатських санаторіїв не може цього зробити. Тоді, може, варто подумати над тим, аби знайти для палацу нового власника, котрий зміг би і документи потрібні виходити, і знайти гроші для реставрації? Є підозра, що не так це вже й складно зробити. Просто треба захо­тіти.

P.S. У вівторок начальник управління культури ОДА Юрій Глеба на прес-конференції в облдержадміністрації заявив: «З історичними об’єктами на території санаторію «Карпати» нині, на жаль, маємо проблеми. Вони повинні отримати нову концепцію розвитку. Ці приміщення руйнуються, використовуються не так, як слід. Нині там розташовані медичні установи, а повинні бути виставкові, які б могли приваблювати туристів. Не секрет, що й нині об’єкт користується значною зацікавленістю гостей Закарпаття, тому його слід розвивати саме в цьому напрямку. Гадаю, з часом ми вирішимо цю проблему».

`Старий замок `Паланок`

Цей закон регулює відносини, пов’язані зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистрибюцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України, і спрямований на збереження і розвиток національної культурної і мистецької традиції, формування міцної національної мовно-культурної ідентичності та патріотизму громадян України, захист культурної самобутності й суверенності України в умовах глобалізації через забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору та повноструктурності національної культури, через підтримку розвитку національних культурних індустрій та сприяння творчості українських митців і діячів культури, через задоволення й заохочення розвитку творчих, духовних, дозвіллєвих потреб громадян України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Цей закон регулює відносини, пов’язані зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистрибюцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України, і спрямований на збереження і розвиток національної культурної і мистецької традиції, формування міцної національної мовно-культурної ідентичності та патріотизму громадян України, захист культурної самобутності й суверенності України в умовах глобалізації через забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору та повноструктурності національної культури, через підтримку розвитку національних культурних індустрій та сприяння творчості українських митців і діячів культури, через задоволення й заохочення розвитку творчих, духовних, дозвіллєвих потреб громадян України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Національна культура – притаманна модерній нації унікальна і спільна для всіх її членів система духовних цінностей, традицій і звичаїв, різноматнітних форм творчої та дозвіллєвої діяльності, що охоплює всі розвинені в цій культурі види і жанри мистецтва, національну культурну спадщину, гуманітарну науку та освіту, характерні для нації форми господарської та дозвіллєвої діяльності.

національний твір – твір літератури, мистецтва, архітектури, аудіовізуальний твір, фільм, театральна постановка, концертна програма, комп’ютерна програма тощо, створений українськими авторами (продюсерами, виконавцями, постановниками) та суб’єктами культурно-мистецької діяльності України, що виражає і розвиває національні культурні і мистецькі традиції, [авторські права на який належать громадянам України чи іншим українським суб’єктам авторського права];

національний культурний виробник – фізична особа (професійний творчий працівник, продюсер) – громадянин України, або юридична особа – виробник (виготовлювач, тиражувальник) культурно-мистецьких творів і послуг (заклад мистецтва, мистецький колектив, студія-виробник, видавництво, телерадіоорганізація тощо), засновниками чи власниками якого є юридичні чи фізичні особи України;

культурний продукт (культурні блага) – товари та послуги, що виробляються (тиражуються) в процесі культурної діяльності на основі творів і служать для задоволення громадянами своїх творчих, духовних, дозвіллєвих потреб (видання, фільми, та їх демонстрація, аудіо-продукти (фонограми, аудіо-альбоми), вироби ужиткового мистецтва, театральні та циркові вистави, концерти тощо);

національний культурний продукт – культурний продукт (товар, послуги), вироблений чи наданий національним культурним виробником на основі національного твору, що його творчі та виробничі характеристики відповідають вимогам, встановленим цим Законом для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва;

національні канали культурної комунікації – телерадіоорганізації та провайдери програмних послуг, друковані та електронні засоби масової інформації, провайдери Інтернет-послуг, книготорговельні організації, театрально-видовищні заклади, бібліотеки, інші суб’єкти господарювання України, що їхньою основною діяльністю є розповсюдження культурного продукту або організація публічного показу творів;

національні регуляторні структури - органи та системи регулювання інформаційно-культурної діяльності – центральні органи виконавчої влади та їх регіональні підрозділи (представництва), що до їх функцій належить регулювання інформаційно-культурної діяльності, національні та міжнародні структури регулювання медіального простору та ринку культурного продукту, а також структури громадянського суспільства – творчі спілки та професійні асоціації, що здійснюють саморегулювання культурно-мистецького середовища;

дистриб’юція – діяльність, спрямована на формування і функціонування потоків культурних товарів і послуг між виробником і споживачем в умовах ринку, що має на меті досягнення як комерційних цілей (одержання прибутку від реалізації товарів і послуг), так і суспільних, некомерційних (поліпшення доступу широких верств суспільства до культурного продукту);

продюсер – фізична або юридична особа, яка бере на себе відповідальність за створення, виробництво й подальшу реалізацію культурного продукту в умовах ринку, особисто приймаючи стратегічні рішення як щодо ідеї (концепції) твору (мистецького проекту) й виробленого на його основі культурного продукту, так і щодо забезпечення комерційних аспектів виробництва й подальшої реалізації продукту;

промоція – діяльність, спрямована на формування споживацького попиту на конкретний культурний продукт та суб’єктів його виробництва - авторів, виконавців, виробників (брендів), що може відбуватися як на комерційній (підприємницькій), так і на некомерційній основі, і використовує засоби реклами, маркетингу, зв’язків з громадськістю тощо;

саунд-продюсер – фахівець у сфері музичного звукозапису та звукової режисури музичного виконання, відповідальний за створення якісного й мистецьки вартісного звукового образу фонограми твору (аудіо-альбому) або виконання (концерту);

cертифікація національного культурного продукту – офіційне визначення уповноваженим органом відповідності творчих та виробничих характеристик культурного продукту вимогам цього Закону щодо національного культурного продукту відповідної категорії у відповідній галузі культури (виді чи жанрі мистецтва);

український автор – автор твору – громадянин України або діяч національної культури та мистецтва минулих років.

український виконавець – артист – громадянин України чи український виконавський мистецький колектив, або український артист чи мистецький виконавський колектив минулих років.

Стаття 2. Національний інформаційно-культурний простір

Національний інформаційно-культурний простір становить сукупність сфер суспільно-культурної діяльності та засобів забезпечення культурно-мистецьких і мовних потреб громадян України, що включає сфери мистецької, культурно-просвітницької, культурно-дозвіллєвої діяльності (професійної та аматорської), ефірний простір електронних ЗМІ, національний ринок видавничої продукції, ринки інших культурно-мистецьких товарів та послуг, українські ресурси Інтернету, а також суміжні сфери освітньої та наукової діяльності.

Складовими елементами національного інформаційно-культурного простору є:

творці культурно-мистецьких цінностей (творів, виконань, мистецьких проектів) – автори, виконавці, продюсери, постановники (професійні творчі працівники та аматори, мистецькі колективи);

національні культурні виробники (тиражувальники);

канали культурної комунікації (зокрема телеканали, радіоканали, мережі мовлення та кабельне ТБ, кіномережі, мережі бібліотечних та клубних закладів, мережі промоції та дистриб’юції культурного продукту);

споживачі культурного продукту, індивідуальні та колективні;

регуляторні структури - органи та системи регулювання інформаційно-культурної діяльності й саморегулювання культурно-мистецького середовища.

Стаття 3. Сфера дії закону

Дія цього Закону поширюється на відносини між cуб’єктами діяльності, пов’язаної зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистриб’юцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України – юридичними особами незалежно від їх форм власності та фізичними особами.

Стаття 4. Засади державної політики в національному інформаційно-культурному просторі

Основними засадами державної політики в національному інформаційно-культурному просторі є:

забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору, захист культурної суверенності України;

забезпечення повноструктурності національної культури при збереженні її відкритості щодо світових культурних процесів;

збереження самобутності української національної культури, культурних і мистецьких традицій України, забезпечення розвитку традиційно притаманних національному мистецтву стилістичних і жанрових характеристик;

формування й захист міцної мовно-національної ідентичності громадян України через їх активне долучення до національної культури;

свобода творчого самовираження;

стимулювання творчості національних авторів та виконавців, протекціонізм щодо національного культурного виробника;

забезпечення збалансованості структури національного ринку культури й дозвілля, належної присутності на ньому національного культурного продукту та безперешкодного доступу до нього всіх громадян України, незалежно від їхнього соціального і майнового стану, місця проживання, етнічної та расової належності, мови, політичних, релігійних та інших переконань;

рівноправність українських суб’єктів культурної діяльності всіх форм власності.

Стаття 5. Цілісність національного інформаційно-культурного простору

Цілісність національного інформаційно-культурного простору забезпечується:

існуванням спільної національної символьної основи (мови, системи цінностей, культурної спадщини) для комунікаційної бази суспільства;

належною присутністю національного культурного продукту в структурі задоволення культурних (творчих, духовних, дозвіллєвих) потреб суспільства;

задоволенням усіх основних культурних потреб всіх суспільних груп через національні канали культурної комунікації;

наявністю дієвого контролю національними регуляторними структурами всіх основних каналів культурної комунікації.

Розділ II. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ

Стаття 6. Напрямки підтримки національного культурного продукту

Напрямками здійснюваної державою підтримки національного культурного продукту є:

підтримка авторів (продюсерів, постановників), що створюють національні твори;

підтримка виробників (виготовлювачів, тиражувальників) національного культурного продукту;

підтримка національних каналів культурної комунікації;

забезпечення доступу споживачів до національного культурного продукту, підтримка його дистриб’юторів та розповсюджувачів;

промоція національного культурного продукту в Україні та за кордоном.

Стаття 7. Державна підтримка створення національних творів

Держава підтримує створення національних творів шляхом:

бюджетного фінансування всеукраїнських творчих спілок;

надання державних стипендій і грантів на здійснення мистецьких проектів, створення національних творів;

закупівлі національних творів за рахунок коштів державного бюджету для поповнення музейних фондів, репертуару театрів, музичних колективів тощо.

Стаття 8. Державна підтримка національного культурного виробника

Держава підтримує національного культурного виробника шляхом:

запровадження знижених або нульових ставок ПДВ на операції, пов’язані зі створенням та виробництвом (виготовленням, тиражуванням) національного культурного продукту;

надання податкових пільг у відповідності з законодавством національним виробникам (тиражувальникам, надавачам) товарів і послуг, сертифікованих як національний культурний продукт;

увільнення від мита і ПДВ імпорту техніки та матеріалів, що використовуються при виробництві національного культурного продукту;

надання грантів на конкурсній основі на створення національного культурного продукту (фільмів, аудіоальбомів, вистав, концертних програм, телерадіопрограм тощо);

закупівлі за кошти бюджету українських книжок, аудіо-альбомів, відеофільмів для поповнення фондів бібліотек, фонотек, відеотек тощо.

Стаття 9. Державна підтримка національних каналів культурної комунікації

Держава підтримує національні канали культурної комунікації шляхом:

розвитку українських державних та суспільних ЗМІ;

підтримки українських некомерційних ЗМІ культурно-просвітницького спрямування;

розвитку мережі концертних залів, кінотеатрів, книгарень, виставкових залів та галерей, забезпечення для них сприятливих умов оренди;

фінансування передплати української періодики бібліотеками та іншими культурно-просвітницькими закладами;

підтримки гастрольної діяльності українських виконавців.

Стаття 10. Забезпечення доступу до національного культурного продукту

Держава забезпечує доступ до національного культурного продукту шляхом:

впровадження стандартів і нормативів надання культурних послуг громадянам України;

розвитку базової мережі державних і комунальних закладів культури, дотування їхньої діяльності;

підтримка дистриб’юторів та розповсюджувачів національного культурного продукту.

Стаття 11. Промоція національного культурного продукту

Держава підтримує промоцію національного культурного продукту шляхом:

фінансування кампаній з промоції національної культури;

підтримки організації й проведення просвітницької роботи з дітьми й молоддю, спрямованої на пропаганду української книги, музики, кіно;

надання фінансової підтримки у формі конкурсних грантів Національного інноваційного фонду української культури на промоцію сертифікованого національного культурного продукту.

Стаття 12. Форми підтримки національного культурного продукту

Держава підтримує національний культурний продукт, функціонування і розвиток національного інформаційно-культурного простору шляхом:

а) здійснення з Державного бюджету України видатків на культуру і мистецтво;

б) встановлення мінімальних квот ефірного часу для національного аудіовізуального продукту або музичних творів українських авторів чи виконавців;

в) встановлення мінімальних квот екранного часу для національних фільмів;

г) надання податкових пільг національним виробникам (тиражувальникам) товарів і послуг, сертифікованих як національний культурний продукт;

д) надання податкових пільг благодійникам, що здійснюють пожертви (благодійну допомогу) на створення (виробництво) національного культурного продукту;

е) надання фінансової підтримки у формі конкурсних грантів Національного інноваційного фонду української культури на виробництво, промоцію, дистриб’юцію, розповсюдження національного культурного продукту.

Розділ ІІІ.

СЕРТИФІКАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ

Стаття 13. Призначення сертифікації національного культурного продукту

Сертифікація національного культурного продукту здійснюється з метою вирішення питань про дотримання виробником (розповсюджувачем) передбачених законодавством квот на національний культурний продукт, а також про форми державної підтримки, до яких отримує доступ виробник (тиражувальник, дистриб’ютор, розповсюджувач) національного культурного продукту.

Стаття 14. Організація сертифікації національного культурного продукту

14.1 Сертифікація національного культурного продукту здійснюється уповноваженим органом – cлужбою сертифікації національного культурного продукту, що діє у складі Національного інноваційного фонду української культури.

14.2 Для забезпечення об’єктивної і своєчасної сертифікації культурних товарів і послуг, що виробляються в Україні, у складі служби сертифікації національного культурного продукту створюються експертні ради по окремих галузях культури (культурних індустріях) та видах мистецтв.

У своїй роботі служба сертифікації та її експертні ради керуються положеннями цього Закону, а також Положенням про Національний інноваційний фонд української культури та порядками сертифікації національного культурного продукту для окремих галузей культури та видів мистецтв, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

14.3 Наслідком сертифікації є присвоєння культурному продукту відповідної категорії (базової, середньої або вищої) національного культурного продукту та оформлення відповідного державного сертифікату.

14.4. Сертифікат національного культурного продукту є підставою для вирішення питань про надання виробнику, розповсюджувачу або благодійнику податкових пільг, про дотримання телерадіоорганізацією передбачених законом ефірних квот та квот екранного часу на національний (україномовний) культурний продукт, а також про участь виробника (продюсера, дистриб’ютора, розповсюджувача) в конкурсах на отримання грантів Національного інноваційного фонду української культури, залежно від сертифікаційної категорії, присвоєної культурному продукту.

Форма сертифікату національного культурного продукту визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Характеристики та сертифікаційні категорії національного культурного продукту

15.1 З метою сертифікації культурного продукту як національного та присвоєння йому сертифікаційної категорії, для кожної з основних галузей культури, видів та жанрів мистецтва встановлюється окремий набір обов’язкових і додаткових творчих та виробничих характеристик культурного продукту.

15.2 Встановлюються такі категорії національного культурного продукту: базова, середня і вища.

15.3 Підставою для присвоєння культурному продукту базової сертифікаційної категорії національного культурного продукту є відповідність положенням цього Закону всіх його обов’язкових характеристик, встановлених для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва.

15.4 Підставою для присвоєння культурному продукту середньої сертифікаційної категорії національного культурного продукту є відповідність положенням цього Закону всіх його обов’язкових, а також певної кількості додаткових характеристик, встановлених для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва.

15.5 Підставою для присвоєння культурному продукту вищої сертифікаційної категорії національного культурного продукту є відповідність положенням цього Закону всіх його обов’язкових та додаткових характеристик, встановлених для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва.

15.6 Присвоєння національному культурному продукту базової сертифікаційної категорії є необхідною умовою для:

врахування часу його звучання в ефірі чи демонстрування на кіноекранах у мінімальних квотах національного аудіовізуального продукту, передбачених Законами України «Про телебачення і радіомовлення» та «Про кінематографію»;

надання виробнику (продюсеру, дистриб’ютору, розповсюджувачу) згаданого культурного продукту податкового кредиту в розмірі 50 відсотків від суми прибутку, отриманого від виробництва та реалізації національного культурного продукту згідно з чинним законодавством.

15.7 Присвоєння національному культурному продукту середньої сертифікаційної категорії є необхідною умовою для:

врахування часу його звучання в ефірі чи демонстрування на кіноекранах у мінімальних квотах національного аудіовізуального продукту, передбачених Законами України «Про телебачення і радіомовлення» та «Про кінематографію»;

надання виробнику (продюсеру, дистриб’ютору, розповсюджувачу) згаданого культурного продукту податкового кредиту в розмірі суми прибутку, отриманого від виробництва та реалізації національного культурного продукту згідно з чинним законодавством;

надання благодійникам (меценатам) податкового кредиту в розмірі 50 відсотків від суми пожертв (благодійних внесків), зроблених на створення (виробництво) чи розповсюдження національного культурного продукту згідно з чинним законодавством.

15.8 Присвоєння національному культурному продукту вищої сертифікаційної категорії є необхідною умовою для:

врахування часу його звучання в ефірі чи демонстрування на кіноекранах у мінімальних квотах національного аудіовізуального продукту, передбачених Законами України «Про телебачення і радіомовлення» та «Про кінематографію»;

надання виробнику (продюсеру, дистриб’ютору, розповсюджувачу) згаданого культурного продукту податкового кредиту в розмірі суми прибутку, отриманого від виробництва та реалізації національного культурного продукту згідно з чинним законодавством;

надання благодійникам (меценатам) податкового кредиту в розмірі суми пожертв (благодійних внесків), зроблених на створення (виробництво) та розповсюдження національного культурного продукту згідно з чинним законодавством;

звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з виконання робіт та надання послуг, пов`язаних зі створенням, виробництвом, розповсюдженням, реалізацією національного культурного продукту згідно з чинним законодавством;

участі згаданого культурного продукту в конкурсах на отримання грантів Національного інноваційного фонду української культури.

Стаття 16. Сертифікація національних фільмів

16.1. Для сертифікації фільмів (творів кінематографії, аудіовізуальних творів) встановлюються наступні творчі і виробничі характеристики національного культурного продукту.

Для художніх, документальних, інших не-анімаційних фільмів обов’язковими характеристиками національного фільму є:

1) продюсер фільму є громадянином України;

2) режисер-постановник фільму є громадянином України;

3) кінопідприємство-виробник фільму є юридичною особою України, власниками якої є фізичні або юридичні особи України (у випадку, коли виробник є акціонерним товариством – не менше 51% його акцій належать фізичним або юридичним особам України);

4) наявність україномовної версії озвучення фільму;

Додатковими характеристиками національного фільму є:

5) автор сценарію фільму є громадянином України;

6) оператор-постановник фільму є громадянином України;

7) два провідні виконавці ролей є громадянами України;

8) основні зйомки фільму здійснено в Україні.

16.2. Для сертифікації анімаційних фільмів обов’язковими характеристиками національного фільму є:

1) режисер-постановник фільму є громадянином України;

2) художник-постановник фільму є громадянином України;

3) кінопідприємство-виробник фільму є юридичною особою України, власниками якої є фізичні або юридичні особи України (у випадку, коли виробник є акціонерним товариством – не менше 51% його акцій належать фізичним або юридичним особам України);

4) наявність україномовної версії озвучення фільму;

Додатковими характеристиками національного анімаційного фільму є:

5) продюсер фільму є громадянином України;

6) автор сценарію фільму є громадянином України;

7) два провідні виконавці (озвучувачі персонажів) є громадянами України.

16.3. Дотримання всіх обов’язкових характеристик є необхідною умовою присвоєння фільму базової сертифікаційної категорії національного культурного продукту та врахування часу його демонстрування в квотах національного екранного часу, передбачених Законом України «Про кінематографію».

16.4. Дотримання всіх обов’язкових та принаймні двох додаткових характеристик національного фільму є необхідною умовою присвоєння фільму середньої сертифікаційної категорії національного культурного продукту та надання виробнику згаданого культурного продукту податкових пільг згідно з чинним законодавством.

16.5.Дотримання всіх обов’язкових та додаткових характеристик національного фільму є необхідною умовою присвоєння фільму вищої сертифікаційної категорії національного культурного продукту.

16.6. Сертифікація та державна підтримка національних фільмів не поширюються на фільми таких жанрів:

- реклама;

- фільми відверто еротичного змісту;

- записи репортажів про спортивні змагання, реаліті-шоу, процедур вручення нагород, премій, призів;

- фільми відверто комерційного чи агітаційного характеру, зокрема - вироблені на замовлення підприємств, компаній, установ, політичних партій тощо.

Стаття 17. Сертифікація національних видань

17.1. Для сертифікації видань встановлюються наступні творчі та виробничі характеристики національного культурного продукту.

Для сертифікації видань художньої літератури (окрім українських перекладів іншомовних творів та видань мовами національних меншин і корінних народів України) обов’язковими характеристиками національного видання є:

1) автор літературного твору є громадянином України, або українським автором минулих літ, при цьому твори української народної творчості (вербального фольклору) вважаються творами українських авторів;

2) видавець є юридичною особою України, власником якої є фізичні або юридичні особи України;

3) мова видання – українська;

Додаткові характеристики для сертифікації видань художньої літератури: