Є ідеї, як подолати культурне лихо? заходьте сюди

Вороги української культури, хто вони? заходьте сюди

Навчимо чиновників поважати нас! заходьте сюди

Вас образили в посольстві чи консульстві? заходьте сюди

Швидка культурна взаємодопомога тут! заходьте сюди

До Дня музеїв Великий палац Золочівського замку не відкрили, бо криза

Великий палац Золочівського замку, який вже мав кілька репрезентацій до різних дат і кілька обіцянок остаточного урочистого відкриття, так і не встиг відкритися до нинішнього Дня музеїв з банальної причини нестачі коштів на реставрацію, – про це сьогодні, 18 травня, із посиланням на очільницю управління культури і туризму ЛОДА Галину Дорощук повідомив кореспондент ЗІКу.

«На превеликий жаль, у Золочеві обмежаться відкриттям виставки, бо великий палац до огляду ще не готовий у зв’язку із матеріальною та фінансовою кризою. Кошти з бюджету на реставрацію не надходили. Пале маємо до Дня музеїв і позитивну інформації:? За ініціативи міністра культури і туризму України Василя Вовкуна були внесені зміни у проект держбюджету 2009 року щодо фінансування охорони музеїв і бібліотек національного значення. В обласному бюджеті є достатньо коштів на охорону музеїв – 2 млн грн. і це дає впевненість що наші цінності пильно охоронятимуть. Наші музейники стовідсотково забезпечені заробітною платнею до кінця року, мають кошти на придбання нових експонатів до колекцій та реставрацію фондів, який щороку оновлюють на 2 відсотки.

До нинішнього свята кожен із музеїв підготував виставки із найбільших рар...

Великий палац Золочівського замку, який вже мав кілька репрезентацій до різних дат і кілька обіцянок остаточного урочистого відкриття, так і не встиг відкритися до нинішнього Дня музеїв з банальної причини нестачі коштів на реставрацію, – про це сьогодні, 18 травня, із посиланням на очільницю управління культури і туризму ЛОДА Галину Дорощук повідомив кореспондент ЗІКу.

«На превеликий жаль, у Золочеві обмежаться відкриттям виставки, бо великий палац до огляду ще не готовий у зв’язку із матеріальною та фінансовою кризою. Кошти з бюджету на реставрацію не надходили. Пале маємо до Дня музеїв і позитивну інформації:? За ініціативи міністра культури і туризму України Василя Вовкуна були внесені зміни у проект держбюджету 2009 року щодо фінансування охорони музеїв і бібліотек національного значення. В обласному бюджеті є достатньо коштів на охорону музеїв – 2 млн грн. і це дає впевненість що наші цінності пильно охоронятимуть. Наші музейники стовідсотково забезпечені заробітною платнею до кінця року, мають кошти на придбання нових експонатів до колекцій та реставрацію фондів, який щороку оновлюють на 2 відсотки.

До нинішнього свята кожен із музеїв підготував виставки із найбільших раритетів своїх фондів. У колективах будуть відбуватися костюмовані святкування, які атмосферно відтворять історію музеїв. Також своє професійне свято музейники зустріли з новим дорадчим органом – музейною колегією при управлінні культури і туризму ЛОДА. Ця громадська рада, основу якої склала рада директорів музеїв, за розпрацьованим положенням матиме певні повноваження при вирішенні питань, що досі були тільки прерогативою виконавчих структур.

Відтак директор і науковці кожного музею, незалежно від форми власності та підпорядкування, зможуть узяти участь у розробленні Стретегії розвитку музеїв Львівщини. Ця Стратегія розглядалася на нашому останньому засіданні поряд із проблемами роботи Музею народної архітектури і побуту у Львові. Фахівці констатували, що насамперед у Шевченківському Гаї мають бути пріоритетними завдання музею, а не якісь інші», – сказала Галина Дорощук, яку разом із директорами Львівського історичного музею та Львівського музею етнографії в.о. директора Музею архітектури і побуту Іван Косачевич намагався задобрити варениками й високоградусними релаксантами у автентичній хаті-музейному експонаті.

Галина Дорощук на урочистостях з нагоди Дня Музею у Палаці Потоцьких разом із заступником голови ЛОДА Ігорем Держком відзначила працівників музеїв Львівщини нагородивши почесними грамотами Міністерства культури і туризму України та Центрального комітету профспілок працівників культури України завідувачку наукового відділу Музично-меморіального музею С. Крушельницької Дануту Білавич, директорку Самбірського історико-етнографічного музею «Бойківщина» Роксоляну Данчин, вченого секретаря Державного меморіального музею М.Грушевського Софію Легін, завідувачку музично-просвітницького відділу Львівського музею історії релігії Марію Мартиш та вченого секретаря Львівського літературно-меморіального музею І.Франка Марію Оркуш. Відзнаки «Заслужений працівник культури України» за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм та вагомий особистий внесок у збереження культурної спадщини знайшли двох завідувачок відділів Львівської галереї мистецтв Ларису Разінкову й Оксану Козинкевич. Грамоти ЛОДА отримали генеральний директор Національного музею у Львові Ігор Кожен, директор Львівського музею етнографії Роман Хмелик, заввідділу археології Львівського історичного музею Емілія Зарубій, директор Добротвірського історико-краєзнавчого музею Йосип Брикайло, головний зберігач фондів Музично-меморіального музею С.Крущельницької Ірина Криворучка, а подяку від Львівської облради – заввідділу ЛІМ «Музей-Арсенал» Лілія Бренер.

ZIK

Президент МГО «Галерея РА»

“Галерея РА” під загрозою виселення

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» знаходиться з 1993 року за адресою вул. Б. Хмельницького, 32, підвал ( Шевченківський район м. Києва). На даний час опинилась під загрозою виселення.

На лист-прохання Організації від 29.09.2008 року про можливість приватизації Організацією даного приміщення ми отримали рішення комісії від 13.03.09 про його приватизацію через аукціон, що є заздалегідь програшним для неприбуткової організації та порушує останні Укази Президента і Постанови Верховної Ради про збереження закладів культури.

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» 16-ий рік поспіль працює як культурний центр і має велике соціальне значення.

Результатом цієї послідовної праці стала не лише реалізація мистецьких, соціальних проектів та співпраця з найкращими українськими та іноземними митцями, а й плідна співпраця із посольствами та міжнародними культурними центрами, фондами, тощо, організація та участь у престижних вітчизняних та міжнародних мистецьких форумах, а відтак – популяризація українського мистецтва у світі, активне залучення до актуальних процесів сучасної української культури представників професійних кіл та широкого загалу.

Створ...

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» знаходиться з 1993 року за адресою вул. Б. Хмельницького, 32, підвал ( Шевченківський район м. Києва). На даний час опинилась під загрозою виселення.

На лист-прохання Організації від 29.09.2008 року про можливість приватизації Організацією даного приміщення ми отримали рішення комісії від 13.03.09 про його приватизацію через аукціон, що є заздалегідь програшним для неприбуткової організації та порушує останні Укази Президента і Постанови Верховної Ради про збереження закладів культури.

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» 16-ий рік поспіль працює як культурний центр і має велике соціальне значення.

Результатом цієї послідовної праці стала не лише реалізація мистецьких, соціальних проектів та співпраця з найкращими українськими та іноземними митцями, а й плідна співпраця із посольствами та міжнародними культурними центрами, фондами, тощо, організація та участь у престижних вітчизняних та міжнародних мистецьких форумах, а відтак – популяризація українського мистецтва у світі, активне залучення до актуальних процесів сучасної української культури представників професійних кіл та широкого загалу.

Створення унікального для України Учбового Центру сучасного мистецтва ( артшкола, фотошкола) надають можливість молоді реалізувати свої творчі здібності.

Серед заходів, які заплановані Організацією у 2009 році:

Представлення творів відомих українських митців в м. Матурин, Венесуела;

Презентація міжнародного артпроекту в м. Вільнюс, Литва - в рамках програми «Вільнюс – культурна столиця Європи 2009»;

Проведення IV Міжнародного фестивалю фотографії “KievFotoCom”;

Проведення щорічного Форуму творчої молоді м. Києва (вп‘яте)

Та багато іншого.

Заступник мера Києва Олесь Довгий - кандидат до Чорного списку ворогів культури! Голосуйте.

Голосування за надання Олесю Довгому звання ворога культури стартувало 4-го березня тут: http://www.cultura.net.ua/black.php. Проголосувати як «за», так і «проти» може кожен. Голосування триватиме два тижні.

Підставою до такої ініціативи Оргкомітету стало чергове рішення Київради за підписом Олеся Довгого, яке позбавляє творчої майстерні одразу 19 художників Національної Спілки художників України. На вулиці опинилися такі відомі та шановані майсти, як Іванов-Ахметов, Криволап, Хоменко, Димшиць, Міловзоров та інші.

Додаток до рішення Київради від 28.08.2008 року №105/105 за підписом Олеся Довгого передає у власність інвестору ТОВ «Фінансова компанія «Альянс-Інвестбуд» творчу майстерню художників за адресою Андріївський узвіз, 36 А.

Нагадуємо, що Звання “Ворог української культури” було започатковане 30 листопада 2007 року під час ...

Голосування за надання Олесю Довгому звання ворога культури стартувало 4-го березня тут: http://www.cultura.net.ua/black.php. Проголосувати як «за», так і «проти» може кожен. Голосування триватиме два тижні.

Підставою до такої ініціативи Оргкомітету стало чергове рішення Київради за підписом Олеся Довгого, яке позбавляє творчої майстерні одразу 19 художників Національної Спілки художників України. На вулиці опинилися такі відомі та шановані майсти, як Іванов-Ахметов, Криволап, Хоменко, Димшиць, Міловзоров та інші.

Додаток до рішення Київради від 28.08.2008 року №105/105 за підписом Олеся Довгого передає у власність інвестору ТОВ «Фінансова компанія «Альянс-Інвестбуд» творчу майстерню художників за адресою Андріївський узвіз, 36 А.

Нагадуємо, що Звання “Ворог української культури” було започатковане 30 листопада 2007 року під час Надзвичайних Зборів «Україна – зона культурного лиха» і присвоюється фізичним особам за дії, спрямовані проти закладів культури, пам’яток історії та культури, інших об’єктів культури та культурного ландшафту України.

Звання Ворога української культури вживається разом з іменем особи, що його носить, на рівні з іншими званнями – науковими, державними, почесними та ін. Наприклад: Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв, ворог української культури і т.д.

На сторінці http://www.cultura.net.ua/black.php можна ознайомитися з складом та статутом Чорного списку.

пианист, композитор, заслуженный деятель искусств Украины

ВЕЛИЧИЕ… ДО НЕПРИЛИЧИЯ

Прем’єр-міністру України пані Ю. Тимошенко

Міністру культури і туризму України пану В. Вовкуну

Міністру освіти та науки України пану І. Вакарчуку

Голові Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України пану В. Полохало

Президенту Академії мистецтв України пану А. Чебикіну

Величие до неприличия, или творческий портрет ректора Одесской государственной музыкальной академии им. А.В.Неждановой, Заслуженного деятеля искусств Украины, академика АНВШ, члена-корреспондента АИУ Украины, доктора искусствоведения, профессора, председателя Одесского отделения Союза композиторов Украины, заведующего кафедрой теории музыки и композиции ОГМА, генерального директора Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса, Президента Одесского благотворительного фонда имени Э.Гилельса, председателя Одесского отделения музыкального общества Украины, кавалера ордена Ярослава Мудрого, АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА СОКОЛА

Что-то до боли знакомое из истории Политбюро ЦК КПСС… или как в рассказе одного известного русского классика…

Изучение ЛИЧНОСТИ в истории, прежде всего, опирается на факты, сохранивш...

Прем’єр-міністру України пані Ю. Тимошенко

Міністру культури і туризму України пану В. Вовкуну

Міністру освіти та науки України пану І. Вакарчуку

Голові Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України пану В. Полохало

Президенту Академії мистецтв України пану А. Чебикіну

Величие до неприличия, или творческий портрет ректора Одесской государственной музыкальной академии им. А.В.Неждановой, Заслуженного деятеля искусств Украины, академика АНВШ, члена-корреспондента АИУ Украины, доктора искусствоведения, профессора, председателя Одесского отделения Союза композиторов Украины, заведующего кафедрой теории музыки и композиции ОГМА, генерального директора Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса, Президента Одесского благотворительного фонда имени Э.Гилельса, председателя Одесского отделения музыкального общества Украины, кавалера ордена Ярослава Мудрого, АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА СОКОЛА

Что-то до боли знакомое из истории Политбюро ЦК КПСС… или как в рассказе одного известного русского классика…

Изучение ЛИЧНОСТИ в истории, прежде всего, опирается на факты, сохранившиеся в документах. Начну и я с одного из исторических фактов

Ещё в октябре 2000 года, в самом начале ректорства А.Сокола, профессор Одесской консерватории, доктор наук, проректор по науке А.И.Ровенко, осмелился выступить с заявлением на Учёном совете о «тех тупиковых ситуациях, в которых оказываются ВУЗы культуры и искусства, благодаря бумаготворчеству чиновников Министерств и ведомств». Позволю себе процитировать отрывки из сохранившейся записи выступления А.И.Ровенко, где он обращал внимание на:

- законодательные документы, благодаря которым «с одной стороны, ректор может быть заинтересован в Учёном совете, чтобы, сославшись на него сделать обязательными для исполнения непопулярные у преподавателей и сотрудников приказы. С другой стороны, ректор вправе проигнорировать Учёный совет как совещательный орган, издавая приказы по ВУЗу. Именно это продемонстрировал Александр Викторович, издав указ №84»;

- задействование личных средств ВУЗа А.Соколом «не на финансирование научных исследований, а только лишь на ремонт и строительство»;

- начало нового периода консерватории – «периода тяньцзиньско-китайского нашествия с последующим расцветом контрактной системы»;

- «ряд творческих работников… вместо того, чтобы заниматься художественным творчеством, все свои усилия направляют на получение кандидатской степени или почётного звания любой ценой».

А.И.Ровенко, будучи сам теоретиком, говорил: «У нас наметилась тенденция перехода власти из рук выдающихся музыкантов-исполнителей к теоретикам… Все теоретики-руководители оказываются в двойном подчинении: с одной стороны как проректоры ректору, с другой – как члены кафедры заведующему кафедрой, являющемуся в то же время ректором».

Нужно отметить, что сегодня эта тенденция правления А.Сокола усилена ещё и тем, что председатель профсоюзной организации Академии, С.В.Мирошниченко, тоже член его кафедры. Соответственно, она защищает не коллектив от своеволия руководства, а, напротив, прислуживает всем «идеям» А.Сокола (тому подтверждение - её участие в одном из судебных процессов между сотрудником Академии и ректором в качестве свидетеля и защитника со стороны ректора, Дело № 2-872/08 в Суворовском районном суде г.Одессы).

Ныне фактическое руководство консерваторией принадлежит супруге ректора - Т.Алейниковой-Сокол. Кто же она? «Великий» педагог современности, воспитавший более 50 лауреатов Международных конкурсов (?!), Женщина года (2006) в рейтинге «Народное признание» (?!) , Исполнительный директор Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса (?!) .

Хочется проанализировать некоторые вехи её жизненного пути. Весьма посредственная учащаяся Одесского музыкального училища, по мнению ее учителей и соучеников. В дальнейшем - ничем не примечательная учительница музыкальной школы, без малейшего шанса продвинуться куда-либо по карьерной лестнице, и тем более творческой. Человек, применяющий свои собственные эксклюзивные приёмы развития способностей будущих лауреатов. Ученики и их родители до сих пор вспоминают особый приём Т.Алейниковой – выдёргивание волос и болезненное щипание детских рук до синяков за неверно взятую ноту. Многие родители предпочитали не оставлять своих детей наедине с этим продвинутым педагогом. И так бы сидеть Т.Алейниковой вечно в музыкальной школе и разрабатывать свои методы обучения… Как вдруг, о чудо, на её пути встретился не кто иной как А.В.Сокол. Вот тут-то всё и началось…

Именно по её указаниям ректор-супруг изживает из ВУЗа педагогов и сотрудников самых разных уровней – от проректоров, профессуры до секретарей. Степень падения настолько велика, что искренняя дружба или даже личная «собачья» преданность подчинённых руководящему семейному тандему не является защитой и гарантией от репрессий и унижений.

В каком ещё творческом ВУЗе в течение 9 лет «выдавлено» с должностей такое количество неугодных сотрудников: 4 декана (В.Горчакова, И.Борух, В.Дашковский, Н.Довгаленко), 4 проректора (А.Ровенко, А.Стёпин, Г.Завгородняя, И.Кудинов), 3 завхоза, 5 секретарей ректора, полностью (и не единожды) сменён состав отдела кадров во главе с двумя начальниками (Л.Костюк, С.Сахарук)?

В каком ВУЗе ректор хитростью, силой, страхом и другими иезуитскими методами может заставить сотрудников подписывать подмётные письма против своих друзей, соучеников, коллег?

В каком ВУЗе руководящий костяк принадлежит одной семье: ректор, супруга, проректор по АХЧ (близкий родственник супруги)?

Ректор какого учебного заведения на планете приблизительно в одно и то же время протаскивает через горнила высшего музыкального образования своего зятя и свою супругу?

Какой руководитель позволил бы супруге по ночам обзванивать сотрудников консерватории с угрозами и откровенной клеветой?

Какой должна быть обстановка в ВУЗе, если проректор А.Л.Олейник, желая угодить режиму, без тени сомнения вбрасывает в пространство идею сотрудничества с погранвойсками страны(!) дабы перекрыть государственную границу для профессорско-преподавательского и студенческого состава, чтобы они, не дай Бог, не проскользнули на международные конкурсы и фестивали? «Граница на замке! Враг не пройдёт!»

Чтобы не быть голословным, приведу несколько цитат из заявлений тех, кто осмелился противостоять режиму:

- из письма и.о.профессора Ю.Б.Дикого Министру Б.С.Ступке: «Можно ли доверить должность руководителя человеку не просто хронически пьющему, но у которого под воздействием алкоголя возникают неадекватные реакции, способные поставить ВУЗ и коллектив перед весьма сложными проблемами?» (23.06.2000 г.);

- из письма професора В.Дашковского Министру Ю.П.Богуцкому: «…по ряду вопросов я открыто выступал на заседаниях ректората… Я был выдвинут на должность декана… Узнав об этом, ректор создал конкурсную комиссию, что не соответствует регламентирующим документам по выборам декана, и на Учёном совете, от лица этой комиссии, объявил, что к выборам я не допущен. Причину недопуска он не назвал…» (03.02.2003);

- из письма и.о.профессора, проректора Г.Завгородней Министру Ю.П.Богуцкому: «…в ОГМА процесс подбора кадров постепенно сложился по принципу «охоты» на неугодных людей… их ставили перед выбором: или написание заявления об уходе по собственному желанию, или сфабрикованное увольнение по статье… Этот шквал скорее всего будет набирать обороты, увеличивая число жертв, либо этому, очень хочется надеяться, будет положен конец» (2003 г.);

- из письма проректора Г.Завгородней начальнику управления культуры Н.М.Бабич: «…в настоящий момент… на должности может находиться только тот человек, который угоден лично ректору и сумеет «попасть в резонанс» с его личными амбициями…: сказано уволить – значит уволить, сказано «фас» - значит объявить охоту»; «личная нетерпимость ректора, неадекватность и непоследовательность его решений, преследование сотрудников даёт мне основания говорить о том, что коллектив консерватории нуждается в помощи…» (сентябрь 2003 г.);

- из заявления начальника отдела кадров ОГМА С.Н.Сахарук ректору А.Соколу: «… Ваша супруга Т.Алейникова в крайне возбужденном состоянии оскорбляла меня… Я возмущена поведением Вашей супруги… Т.Алейникова регулярно звонит сотрудникам ОГМА, вынуждая их к осведомительству… Учитывая то, что Ваша супруга не является членом коллектива ОГМА, прошу Вас впредь не позволять ей вмешиваться в мою профессиональную деятельность и деятельность других сотрудников Академии и прекратить воздействие на них Т.Алейниковой через телефонные переговоры» (24.11.2005);

- из письма и.о.профессора, декана фортепианно-теоретического факультета ОГМА Н. Довгаленко Министру И.Д.Лиховому: «…брутальність та безпідставні негативні характеристики з боку ректора О.В.Сокола надали мені немалих моральних збитків. Має місце і тиснення на мене як на декана… Ректор фактично відсторонив мене і від участі у вступних іспитах… Всі вступні оцінки проставлялися в екзаменаційних листах після обговорення з ректором в його кабінеті, а самі іспити проходили в обстановці суворої секретності (з перекритими входами, кордонами і т.п.)»; «Я дуже стурбована не тільки численними порушеннями законодавчих норм у діяльності нашого ректора, але й не менш важливими моральними збитками цієї діяльності. Його авторитарність, невміння слухати чиюсь думку, волюнтаризм, безпринципність, що проявляється у відсутності твердих критеріїв щодо вирішення поточних справ, створення кола «своїх людей» та відверте цькування інакомислячих… створють у ВНЗі напружену атмосферу. Інтриганство стає нормою спілкування» (27.03.2006);

- из письма и.о.доцента, заведующей аспирантурой ОГМА О.В.Субботы Министру В.В.Вовкуну: «В нашем городе всем известно, что фактически «руководит» нашим учебным заведением супруга ректора. Она вмешивается не только в учебный процесс, но и в подбор кадров, прием студентов, аспирантов, в личные вопросы сотрудников. Если кто-то делает не так, как она хочет, то с теми людьми «расправляются» административными методами. Мой вопрос служит тому примером… последовали гонения в виде незаконных дисциплинарных взысканий, а затем и моё увольнение с должности заведующей аспирантурой. Мне пришлось обращаться в Генеральную прокуратуру и в суд» (декабрь 2007).

- из обращения и.о.доцента О.Субботы к Президенту Украины: «Я зверталася в Міністерство культури і туризму України з приводу утиску моїх трудових прав ректором Одеської державної музичної академії імені А.В.Нежданової. Заступник Міністра О.Шокало-Бенч замість об´єктивної перевірки і розгляду моїх заяв, порушивши вимоги Статей 15, 19 Закону України «Про звернення громадян» тільки перенаправила мої заяви безпосередньо ректорові Соколу О.В. (дії якого я оскаржила). Після цього, гоніння Ректора відносно мене тільки посилилися. Я вимушена була написати скаргу Генеральному Прокуророві з приводу порушення вже Міністерством культури і туризму законодавства «Про звернення громадян» (2008).

Впечатляет, не правда ли?

Безответные вопросы, относительно деятельности и поведения ректора А.Сокола, можно продолжать бесконечно…

Какой должна быть атмосфера, если преподаватели, возвращаясь победителями с Международных фестивалей и форумов, предаются обструкции и находятся под угрозой выговоров лишь за то, что сами нашли и средства, и возможности для участия в фестивалях?

В каком ещё творческом ВУЗе мог родиться уродливый приказ ректора (Пр.№14 от 10.02.09) об обязательном визировании и персональном разрешении (или неразрешении) ректора на участие преподавателей и студентов в любых конкурсах? Кроме ректора, своё разрешение должны дать: заведующий кафедрой, начальник учебного отдела, начальник отдела кадров, проректора… При этом известны случаи, когда ректор немотивированно отказывал коллективам и ведущим специалистам в поездках на конкурсы, научные конференции.

Какой руководитель храма искусств удостоился бы от великих музыкантов современности такой характеристики, направленной на имя Министра культуры и туризма Украины: «Нас удивляет негативное отношение ко Второму международному конкурсу скрипачей им. Д.Ойстраха А.В.Сокола – ректора музыкальной академии им. А.В.Неждановой, игнорирование администрацией ВУЗа этого яркого события в музыкальной жизни Украины» (18.03.2006, подписано председателем жюри З.Броном и тринадцатью членами жюри конкурса, в числе которых В.Пикайзен, С.Сондецкис, Л.Исакадзе, П.Купин, С.Кравченко, Y.Kless, G.Kosuta, S.Schwartz, A.Tatsumi и др.) Это обращение написано в адрес И.Д.Лихового. Подобные письма адресовались и другим Министрам. Однако, ответ у них для нас всегда ОДИН - ……….!!!

Я никогда не был сторонним наблюдателем событий, происходящих в моей родной консерватории. В 2005 году, будучи начальником управления культуры и туризма Одесской облгосадминистрации, я по долгу службы был включён в состав комиссии, исследующей положение дел в Одесской музыкальной академии в связи с экстраординарными событиями, происходившими в то время – объявленной голодовкой профессора Ю.Б.Дикого. Хочу рассказать, как всё было на самом деле.

Я был заместителем председателя данной комиссии, а заместитель Министра культуры и туризма Украины О.Шокало-Бенч – председателем. Приехала видная, энергичная, прогрессивная, «мечущая громы и молнии» в адрес безобразий, творящихся в Академии Ольга Григорьевна Шокало-Бенч. Её глаза сверкали праведным гневом, готовым поразить всё зло на своём пути. Признаюсь, это меня поначалу обнадёжило. Так как я практически постоянно находился рядом с ней, попытки Т.В.Алейниковой-Сокол войти в контакт и повлиять на мнение зам.министра были долгое время бесперспективными. Однако, вскоре в глазах и речах Ольги Григорьевны я почувствовал плавное diminuendo и от острого sforzando почему-то не осталось и следа. Вдруг я понял, что она говорит не со мной и отвечает не на мои вопросы. Странная глухота... Чем она интересно вызвана? Тем более, что в это время, ректор радостно восклицал: «Теперь, наконец-то, Шокало-Бенч повернулась к нам лицом!»

В это же время все наблюдали рвение супруги ректора в обрабатывании студентов и преподавателей: коллектив консерватории в чётко назначенное каждому время пел для комиссии «оду к радости» любимому ректору. Стало нормой в последнее десятилетие в нашем ВУЗе, что каждый чётко заучил свою партию, написанную «талантливым дирижёром» - Т.Алейниковой-Сокол. Практически из трёх дней комиссия потратила полтора дня на беседы, один день на составление информационной справки и всего 4 часа на работу с документацией.

Тем не менее, в процессе исследования документации и дел в Академии ситуация оказалась катастрофической. Среди всего прочего, комиссию потрясли некоторые изъятые материалы вступительных экзаменов. Оказалось, что некоторые (поступившие с положительными оценками) студенты просто не знают элементарной музыкальной грамоты. И, тем не менее, они почему-то(!) становились студентами ВУЗА. Среди абитуриентов оказалась и супруга ректора Т.В.Алейникова-Сокол, экзаменационные работы которой потрясали своей каллиграфической чёткостью и ясностью мысли: не было видно ни одной правки. Это, видимо, второй случай в истории после И.С.Баха, который никогда не правил свои записи… Странной оказалось потребность Т.В.Алейниковой-Сокол получить высшее образование непосредственно перед выходом на пенсию и именно в годы руководства ВУЗом её мужа. Видимо это семейная традиция. Чуть ранее этот же «тернистый путь познания» в музыкальной академии прошёл и зять ректора – В.Рондин – депутат Одесского городского Совета.

В Одессе членами комиссии был подписан только проект результатов проверки. И в нём нами был принципиально поставлен вопрос о невмешательстве в дела Академии постороннего лица – Т.Алейниковой-Сокол. Однако, в итоговых документах этот пункт почему-то был проигнорирован. Точно также по всем другим «болевым» направлениям работа комиссии потихоньку свелась к нулю. И самые вопиющие проблемы оказались вне поля зрения.

Хотя в результатах своей работы комиссия всё-таки предлагает «обратить внимание ректората Академии» на (цитирую):

1) улучшение в коллективе морально-психологического климата, недопущение преследований в любой форме преподавателей и студентов, урегулирование вопросов, касающихся вопросов работы Академии с помощью диалога(!) (Не кажется ли вам, что даже сама постановка вопроса комиссией о «недопущении преследований преподавателей и студентов в какой-либо форме» является вопиющей!!!);

2) обеспечение проведения на альтернативной основе честных, прозрачных, демократичных выборов ректора; (Не режет ли слух предложение комиссии о проведении ЧЕСТНЫХ выборов ректора в храме искусств!!!!);

3) улучшение организации учебно-воспитательного процесса, работы органов общественного и студенческого самоуправления и их участие в нормализации морально-психологического климата в коллективе»… (ну и где же эти органы?!!)

И, наконец,

4) предусмотреть в контракте с ректором персональную ответственность за исполнение вышеизложенных требований, вплоть до увольнения»(!!!)

Заметьте, дата этого документа - 28.09.2005 год. Все высказанные замечания, несмотря на свою изящную и мягкую форму, демонстрируют любому здравомыслящему человеку до чего доведена ситуация в ВУЗе нынешним руководством.

В этом итоговом документе комиссии обращает на себя внимание терминология – «обратить внимание», «улучшить», «обеспечить», «нормализовать», «предусмотреть»…. Эдакое дежавю, когда сотрясается воздух, но смысла в указаниях нет, ибо нет таких мер и весов, которыми можно измерить данное словоблудие. При попустительстве заместителя министра О.Шокало-Бенч, которая якобы «взяла ситуацию в свои руки» и имитировала активность, под её «чутким руководством», не было предпринято ни единого действия в сторону коллектива Академии, в сторону справедливости и неукоснительного исполнения пунктов своего же документа. Благодаря безответственности зам.министра ситуация сегодня доведена до абсурда - рушится великое здание Одесской высшей музыкальной школы.

Из письма доцента ОГМА П.Г.Купина (включённого в состав комиссии) Министру И.Д.Лиховому: «Настоящим заявлением я выражаю протест против усечённой информации, отражённой в справке и поданной на подпись председателю комиссии, заместителю министра О.Г.Шокало-Бенч. Я считаю, что справка, где… подтверждён длительный конфликт в коллективе академии, и не раскрыты причины этого конфликта, не может обеспечить улучшение морально-психологического климата в коллективе» (01.11.2005).

Но хоть так - беззубо, лениво - были даны направления действий. Но за прошедшие годы ректор и его команда не исполнили ни одной буквы всех замечаний и пожеланий высочайшего Министерства. Напротив, ситуация усугубилась и «нарыв продолжает гноиться». Львиную долю времени ректор занимается судебнымии тяжбами, которые «сыпятся на его седую голову» - на сегодняшний день число судебных разбирательств выросло до цифры «5» (да уж, А.Сокол и впрямь «отличник»). Где уж тут время найти Председателю одесского Союза композиторов для создания новых музыкальных произведений, в т.ч. весьма показательной, проанонсированной ещё 7 лет назад симфонической поэмы «Цезарь и Клеопатра»?

Как «прекрасно» живётся и работается в замечательной Одесской музыкальной академии после вышеназванной проверки и указаний комиссии подтверждают многочисленные заявления сотрудников, вынужденных бежать от беззакония руководства. Вот несколько тому примеров:

- из заявления декана фортепиано-теоретического факультета Н.С.Довгаленко ректору А.Соколу: «В зв´язку з тим, що в відношенні до мене при рішенні поточних справ ректор допускає відверте цькування і брутальність, а численним порушенням в роботі ректорату я протистояти не спроможна, прошу звільнити мене…» (23.03.2006);

- из письма доцента П.Купина Министру И.Д.Лиховому: «В знак протеста против безразличия кафедры и ректора… я прерываю трудовые отношения с ОГМА им. А.В.Неждановой и ухожу с занимаемой должности» (14.02.2006);

- из заявления начальника отдела кадров С.Сахарук ректору А.Соколу: «В течение продолжительного времени руководством Академии и непосредственно Вами искусственно создаются препятствия нормальной работе отдела кадров, а также ведется политика психологического давления и выживания неугодних Вам сотрудников и меня лично. В связи с этим считаю невозможным продолжать работу в подобной атмосфере, поэтому прошу уволить меня с занимаемой должности по собственному желанию» (4.11.2007).

Город гудит… Недавно, разоткровенничавшись на ректорате, А.В.Сокол «порадовал» всех присутствующих неотвратимым приходом в руководство «жёсткой руки», которая и доведёт Академию до… истинного порядка, выявив и наказав несознательных членов профессорско-преподавательского состава. Эта будущая «рука» будет принадлежать новому проректору, формулировка должности и направление работы которого ещё не внесены в анналы ВУЗов нашей страны и бывшего СССР. Но… - главное, чтоб ректор захотел. А тут, глядишь, и чиновники Министерства подтянутся – придумают несуществующую должность и оформят всё в лучшем виде. Ведь это уже проходили, и не раз.

Некоторое время назад захотел ректор избавиться всего лишь от одного неугодного человека - заведующей аспирантурой, которая не согласилась по приказу Т.Алейниковой опорочить талантливого, порывистого, искреннего профессора Ю.Дикого… и тогда на этого человека обрушилась «вся машина». Ректор «включил все пары», якобы реорганизовал структуру ВУЗа, а Министерство и его чиновники тут как тут: «Чего изволите? Поможем!» И помогли: при существующем отделе аспирантуры должность зав.аспирантурой задним числом была упразднена. А чтобы обосновать необходимость этих насущных мер, ректор придумал несуществующий ни в одном ВУЗе, так называемый «факультет высшей квалификации», в который слил аспирантуру, магистратуру и соискателей учёных степеней. Как это гениально! Как это ново и свежо! Студенты, аспиранты, преподаватели – все в один котёл!!! Какие могут быть вопросы? Если ректор захотел….. господин А.Полусмяк из министерства тут как тут! Такая у нас демократия и руководство отраслью.

На что могут надеяться люди в этой стране? На что может рассчитывать труженик, на плечах которого держится культура и искусство? Народ не верит власти - власть оторвана от него. Правят бал те, у кого власть и деньги. Не работает конституция и законы, безнаказанно не выполняются решения судов….

В чём смысл деятельности, в частности, Министерства культуры и туризма нашей страны? И есть ли он вообще? Какие функции обязаны выполнять все «винтики» этой огромной машины? Чем они должны заниматься и что они делают на самом деле? В моём понимании – это дармоеды, которые получают зарплату от государства, при этом не предпринимая никаких действий по наведению порядка во вверенной им области. В течение десятилетия владычества Сокола и Алейниковой-Сокол в адрес Министерства были отправлены десятки, сотни возмущённых писем, просьб, требований обратить внимание на то или иное безобразие в музыкальной академии. Пишут люди разных рангов, разной степени дарований и таланта: от «тяжеловесов» Народных артистов до студенчества. В ответ – отписки, а то и откровенная ложь. Пишут люди оскорблённые, униженные, потерявшие веру в справедливость, человечность и порядочность. А своим бездействием Министерство «крышует» эти безобразия и беззакония. А некоторые из его работников (в частности О.Бенч, А.Полусмяк) – откровенно участвуют в них:

- из письма Заслуженного деятеля искусств Украины Ю.Любовича заместителю министра О.Шокало-Бенч: «На адресу Кіровоградського музичного училища надійшов пакет газетних добірок з Одеси… дивного походження – неіснуючої редакції, неіснуючої газети… Те, що відбувається в Одеській консерваторії останнім часом, і те, в якому світлі адміністрація цього закладу намагається негативно «пропіарити» представників «свого» ВНЗу, незгодних з думкою «КОРМЧЕГО», викликає не тільки подив, а й закономірне обурення» (2006);

- из ответа О.Шокало-Бенч на вышеупомянутое письмо: «Міжвідомчою комісією, якою у вересні 2005 року вивчався стан справ в ОДМА ім.. А.В.Нежданової, зазначені газетні публікації перевірялися. За результатами перевірки складена довідка, з якою ознайомлено трудовий колектив навчального закладу» (23.09.2006 № 14-69-19).

Смею утверждать: - Вы лукавите, Ольга Григорьевна! Я был членом той комиссии и ничего подобного не происходило: не проверялись эти материалы, не был ознакомлен коллектив с этими «грязными» публикациями!

В июне 2008 года прокуратурой Одесской области на ректора А.Сокола было открыто криминальное дело (за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України – невиконання судового рішення). Как водится, ректор срочно заболел и затем были задействованы некоторые влиятельные каналы, дабы спасти ректора от уголовной ответственности. Им удалось закрыть уголовное дело, но прецедент состоялся, и доказал всем, что можно противостоять этой машине и отстаивать свою честь и достоинство. Далеко не все хотят склонять голову перед очевидной несправедливостью, агрессивной посредственностью и вопиющими нарушениями конституционных прав человека. Даже видавших виды членов Учёного совета Одесской музыкальной академии потрясла сентенция ректора, что его супруга ни больше, ни меньше – СВЯТАЯ и ГЕНИАЛЬНАЯ! Да-да, именно так и было сказано! На что из рядов Учёного совета послышались и другие мнения… Люди постепенно начинают осознавать, кто ими руководит и поднимают головы.

Стоит ли тратить силы и здоровье на то, чтобы защищать обиженных и униженных, бороться со злом во имя торжества справедливости? Да, и ещё раз, да! В этом суть религии наших предков, суть менталитета и суть профессии нашей – нести доброе, светлое и вечное.

Я обращаюсь к тем, кому небезразлична нынешняя ситуации в нашей исполнительской и научной музыкальной культуре! Мои размышления, надеюсь, предупредят вас о том, что даже сейчас, «в наш просвещённый век» мы ещё не научились защищать непреходящие ценности и внутри себя, и в мире. Всегда существует опасность возрождения тоталитаризма, ибо он возникает там, где присутствует страх, молчаливое согласие, бездумная преданность, угодничество, равнодушие, карьеризм и, в конечном счёте, предательство. Серая некомпетентность, посредственность – это враги культуры, это питательная среда для размножения микробов злобы, мстительности, неадекватности и коррупции.

Предлагаю поразмышлять о целесообразности и смысле существования Министерства культуры и, тем более, туризма! О месте и роли в названном Министерстве таких «прогрессивных», «принципиальных» и «справедливых» руководителей как О.Г.Шокало-Бенч, А.Полусмяк… Предлагаю посмотреть вокруг себя – не происходит ли нечто подобное с вами?

Я считаю необходимым внести в список ВРАГОВ КУЛЬТУРЫ, вопреки высоким должностям, орденам (заслуженным и не очень), научным званиям, почётным степеням:

1) ректора ОГМА им. А.В.Неждановой СОКОЛА АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА за всё им содеянное в течение последних 10 лет;

2) заместителя Министра культуры и туризма Украины ШОКАЛО-БЕНЧ ОЛЬГУ ГРИГОРЬЕВНУ за некомпетентность, душевную и сердечную «глухоту», попустительство беззакониям вышеназванных «героев», беспринципность и имитацию государственной деятельности.

3) отдел анализа и прогнозирования МКТ в полном составе в лице его руководителя Полусмяка А.Н. за их «анализ и прогнозирование» уничтожения культуры.

P.S. На сегодняшний день, печальным эпилогом сказанному стало открытое заявление профессора ОГМА Ю.Б.Дикого, адресованное ректору А.Соколу: «…Створені Вами і Вашою дружиною умови корупції, протекціонізму, культу власної особистості, з наслідками репресій до невгодних викладачів та студентів, віртуозно перевтілені у п’єсу абсурду, до якої долучилися персонажі МКТ та МОН… …Я змушений з 1 квітня звільнити себе і Вас від службових відносин у академії, які не мали, не мають і не можуть мати альтернатив…»

Голова Місії Д.Ойстраха та С.Ріхтера, професор кафедри спеціального фортепіано ОДМА, лауреат премії «Твої імена,Одесо»

Філістери влади… або чи є у влади влада?

Це риторичне питання! Бо у перших осіб – Президента, Прем’єр-міністра, міністрів – влади мабуть і нема. У кого ж вона є?

Пріоритет у Президента – головний – демократія…

Дивіться – Україна отримала від кожного з міністрів по 5 пріоритетів. І скрізь лунає – демократія, демократія, демократія…

Особливо вона лунає до молодих, до освіти – «самоврядування, автономія ВУЗів»!., де ж це побачити? Підказуйте! Хіба є першовладна цікавість до освіти у її кризових проблемах? Де стурбованість за майбутнє держави, та її соціальний капітал – довіру громадськості? У законодавстві на паперових проектах, чи у аудиторіях та кафедрах?

Нові пропозиції до Закону про «ВИШ» додаються. А ким? Корумпованою бюрократією та корумпованим ректорським корпусом, згуртованим у «громадські ради» міністрами і екс-міністрами. Бо де вивчалися, де обговорювалася специфіка виховання - медиків, педагогів, митців, вояків… у їх унікальних особливостях? Ну ніяк до чиновницько-законодавчого знаменника, як прокрустова ліжка не укладеного.

Статті, виступи, форуми, конференції чи голодування громадськості, ніяк владу не турбують, бо потопає вона у кабінетах міністерств та ректорських портфел...

Це риторичне питання! Бо у перших осіб – Президента, Прем’єр-міністра, міністрів – влади мабуть і нема. У кого ж вона є?

Пріоритет у Президента – головний – демократія…

Дивіться – Україна отримала від кожного з міністрів по 5 пріоритетів. І скрізь лунає – демократія, демократія, демократія…

Особливо вона лунає до молодих, до освіти – «самоврядування, автономія ВУЗів»!., де ж це побачити? Підказуйте! Хіба є першовладна цікавість до освіти у її кризових проблемах? Де стурбованість за майбутнє держави, та її соціальний капітал – довіру громадськості? У законодавстві на паперових проектах, чи у аудиторіях та кафедрах?

Нові пропозиції до Закону про «ВИШ» додаються. А ким? Корумпованою бюрократією та корумпованим ректорським корпусом, згуртованим у «громадські ради» міністрами і екс-міністрами. Бо де вивчалися, де обговорювалася специфіка виховання - медиків, педагогів, митців, вояків… у їх унікальних особливостях? Ну ніяк до чиновницько-законодавчого знаменника, як прокрустова ліжка не укладеного.

Статті, виступи, форуми, конференції чи голодування громадськості, ніяк владу не турбують, бо потопає вона у кабінетах міністерств та ректорських портфелях, продовжуючи угноювати умови корупції, протекціонізму, авторитаризму та рейтингової брехні.

Одеса має пропозицію - звернути увагу на кандидатів у вороги культури та освіти. Їх багато, але їх треба подолати.

Це ректор ОДМА ім. А.В.Нежданової (з своєю жінкою, бо скоріш вона ректор) – академік Сокол О.В. (його феодальні здібності віддзеркалені у колекції посад, звань та нагород). Це працівники відділу аналізу та прогнозування міністерства культури - І.І.Походзей, О.М.Полусмяк та зам. міністра О.Г.Бенч, - філістери влади, заступники О.В.Сокола та його дружини.

Мене вони так «приголубили», так «віддячили», що зараз, у час кризи, змушений зробити останній крок та полишити місце, де працював 40 років.

Відкрита заява до ректора Сокола - наслідок його дев’ятирічного панування (разом із жінкою), за підтримки міністерств культури та туризму за усіх міністрів, які керували чим завгодно, окрім конкретних справ (матеріали, яких дуже багато, поступово додамо у ЗМІ). Тому і «маємо те, що маємо» до суттєвих змін, до найгіршого, зовсім не через міністрів, а через тих, хто «куховарить» для них, хто «під ковдрою» тримає особистий «інтерес» разом зі спільниками. А про демократію хором рясні пісні співають під проводом перших осіб влади.

Додаток до статті

Ректору ОДМА ім. А.В.Нежданової

Заслуженому діячу мистецтв України, академіку АНВШ, члену-кореспонденту АМ України, доктору мистецтвознавства, професору, кавалеру ордена Ярослава Мудрого, Голові Одеського відділення спілки композиторів України, завідуючому кафедрою теорії музики та композиції ОДМА, Президенту Фонду ім. Е.Г.Гілельса, Генеральному директору Міжнародного конкурсу піаністів пам’яті Е.Г.Гілельса, голові Одеського відділення музичного товариства України пану СОКОЛУ О.В.

В.о.професора Дикого Ю.Б.

Відкрита заява (остання)

(по матеріалам ЗМІ, заявам ректорату, листам-анонімкам та анонімним дзвінкам)

Минув достатній час, щоб зробити висновки про Ваші особисті «успіхи», тим паче, що історія музичного мистецтва не має їм аналогів, - як дуже «гідно» пише Ваш підлеглий, проректор О.Олійник – про «щедрий і досить рідкісний талант неординарно мислячого керівника», у газеті «Культура та життя». І це не дивно, бо з Вами «пліч-о-пліч… іде згуртована команда однодумців помічників… генераторів прогресивних ідей» (там же), головна праця яких - підлабузництво, віддзеркалене у «ці кумедні часи», мабуть, найкращою у світі колекцією винагород та звань, які, на жаль, Ви вже мусите дописувати у листах власноруч.

Дійсно, Ваша «творча праця» і «генерація ідей» разом з «генераторами» зайшла так далеко, що колись славетний заклад минув «крапку відліку», перетворившись у феодальний маєток. Створені Вами і Вашою дружиною умови корупції, протекціонізму, культу особистості, з наслідками репресій до невгодних викладачів та студентів, віртуозно перевтілені у п’єсу абсурду, до якого долучилися персонажі МКТ та МОН. Не має потреби удаватись до її подробиць, бо вона вже тішить громадську думку не тільки українців. Мабуть її апофеозом стане захист дисертації Вашої дружини (яка сподіваюсь вже написана), бо глибини «геніальних ідей» пролунали з «величчю, порядком та ясністю трьох китів» класичної музики (ТК «Академія» 26 лютого), з «світовим відкриттям» – Сьомої симфонії П.Чайковського.

Захист «червоного диплому» Вашої дружини, за підтримки МКТ, відіграв неабияку роль у підвищенні якості музичної освіти у приватизованій вами вдвох академії.

Християнський звичай прощення 1 березня змушує мене піти Вам назустріч – з 1 квітня звільнити себе і Вас від службових відносин у академії, які не мали, не мають, і не можуть мати альтернатив, згідно з Вашими принципами, які втілені - «як найкращий засіб добитися успіху» («Пасаж», 2003).

1 березня 2009 р. Ю.Б.Дикий

P.S. З нетерпінням чекаю прем’єру Вашої симфонічної поеми «Цезар та Клеопатра», яку Ви анонсували у «Одеському віснику» у 2002 р. ЇЇ «велич, порядок, ясність, як «кити» класичного твору», впевнений, буде не менш значна, чим якась «Сьома» симфонія П.Чайковського.

Олеський замок - місяць без опалення. Середньовічне мистецтво руйнується

З 22 січня музей «Олеський замок» не опалюється. А з 25 лютого енергетики обіцяють припинити електропостачання. Як бути без світла і сигналізації, працівники музею навіть не хочуть уявляти. Музей «Олеський замок» є у підпорядкуванні Міністерства культури. На сьогодні температура у залах і фондах Олеського замку ще плюс 2-5 градусів. На вулиці, вночі мороз до мінус 8. У приміщенні замку утворюється висока вологість і щодня знижується температура. А це становить найбільшу загрозу для картин і скульптур.

Експозиція музею налічує понад півтори тисячі експонатів середньовічного мистецтва. Серед них унікальні ікони, одна з найбільших у Європі колекцій дерев’яної скульптури, чого лишень варті творіння рук Пінзеля! А ще численні гобелени, меблі, батальна картина Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем». Ці унікальні твори починають нищитись через вологість і різку зміну температури, а врятувати їх буде в тисячі разів дорожче, аніж сума боргу за електропостачання, що на сьогодні становить 40 тисяч гривень.

Мінкультури не чує працівників музею

Замок опалюється електричними котлами і ще 15 грудня енергетики попередили, що припинять енергопостачання. Працівники Олеського замку ...

З 22 січня музей «Олеський замок» не опалюється. А з 25 лютого енергетики обіцяють припинити електропостачання. Як бути без світла і сигналізації, працівники музею навіть не хочуть уявляти. Музей «Олеський замок» є у підпорядкуванні Міністерства культури. На сьогодні температура у залах і фондах Олеського замку ще плюс 2-5 градусів. На вулиці, вночі мороз до мінус 8. У приміщенні замку утворюється висока вологість і щодня знижується температура. А це становить найбільшу загрозу для картин і скульптур.

Експозиція музею налічує понад півтори тисячі експонатів середньовічного мистецтва. Серед них унікальні ікони, одна з найбільших у Європі колекцій дерев’яної скульптури, чого лишень варті творіння рук Пінзеля! А ще численні гобелени, меблі, батальна картина Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем». Ці унікальні твори починають нищитись через вологість і різку зміну температури, а врятувати їх буде в тисячі разів дорожче, аніж сума боргу за електропостачання, що на сьогодні становить 40 тисяч гривень.

Мінкультури не чує працівників музею

Замок опалюється електричними котлами і ще 15 грудня енергетики попередили, що припинять енергопостачання. Працівники Олеського замку і Львівської галереї мистецтв надіслали листи в Міністерство культури з проханням перечислити кошти енергетикам. На сьогодні сплачено половину суми з заборгованих 90 тисяч гривень.

«Почали давати гроші окремими траншами. 24 січня - 22 тисячі, 19 лютого дали 30 тисяч. Тепер чекаємо наступного траншу. Наші експонати страждають від різкого перепаду температури, це погано. Плюсова температура ще тримається, але морози вночі сильні», – повідомив Радіо Свобода директор музею «Олеський замок» Роман Соломко.

Дирекція Олеського замку отримала днями лист від енергетиків, якщо до 25 лютого не сплатять усю суму боргу, то цілком будуть без електропостачання. Якщо по системі опалення зараз проганяють гарячу воду, щоб не замерзли труби, то після цілковитого відімкнення від енергопостачання, воду доведеться повністю злити. А ще музей залишиться без світла і сигналізації. «Все, не знаю, що робити тоді», –зазначив директор.

Працівники музею звернулись з листами в СБУ та правоохоронні органи, а дирекція Львівської галереї мистецтв скерувала лист в Міністерство культури. У цій культурній установі держави ніхто не міг пояснити, чи надійдуть гроші на рахунок музею протягом двох днів і чому виник борг. Очевидно, що це пов’язано з ухваленням бюджету, зазначають в обласному управлінні культури.

Історія не щадила Олеський замок

Перша письмова згадка про Олеський замок датується 1327 роком, коли він перейшов у володіння сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії. Історики припускають, що замок побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича.

Розташування замку на кордоні Литви і Польщі було причиною того, що за нього велась постійна боротьба і змінювались власники.

Олеський замок зазнав чимало руйнувань: в 1838 році потерпів від землетрусу, його відбудували з руїни; російські війська в роки Першої Світової війни повиривали двері, паркет, понищили настінні розписи. До 1939 року в замку розташовувалась сільськогосподарська школа. В роки Другової Світової війни тут був табір польських полонених, радянська дивізія, гетто, де німецькі окупанти розстрілювали євреїв.

У 1951 році у замок влучила блискавка, яка спричинила пожежу. З 1969 року тривала реставрація замку і з 1975 – це музей, філіал Львівської галереї мистецтв. Втім руйнування замку продовжується і в 21 столітті.

Радіо "Свобода"

Дерев’яні церкви горять від необережного поводження з електрикою та через підпали, – експерти

Дерев’яні церкви горять від необережного поводження з електрикою та через підпали. До такого висновку дійшли учасники круглого столу «Українські дерев’яні церкви. Межа зникнення», що його вчора, 22 січня, скликав заступник директора Львівської галереї мистецтв Володимир Пшик у палаці Потоцьких, – про це сьогодні, 23 січня, повідомив кореспондент ЗІКу.

У роботі круглого столу узяли участь представники УГКЦ і УАПЦ, прокуратури, МНС, львівських музеїв та інституту «Укрзахідпроектреставрація».

За інформацією ГУ МНС, на Львівщині останнім часом зафіксовано 28 пожеж у сакральних спорудах: 8 – 2003 року, 5 – 2004 року, 3 – 2005 року, 7 – 2006 року, 4 – 2007року, 3 – 2008 року. Причинами займання були несправні електромережі, не загашені свічки, залишені без догляду обігрівальні прилади. Втратам «посприяла» відсутність протипожежної сигналізації та водовідведення. Щороку у сакральних спорудах МНС провадять планові протипожежні перевірки (а перед великими релігійними святами- додаткові), залишаючи настоятелям церков свої приписи. Однак у парафіях ігнорують ці приписи, виконують заходи протипожежної безпеки тільки на 31%. Так тільки за два останні міліція не виконана 6738 приписів, що сто...

Дерев’яні церкви горять від необережного поводження з електрикою та через підпали. До такого висновку дійшли учасники круглого столу «Українські дерев’яні церкви. Межа зникнення», що його вчора, 22 січня, скликав заступник директора Львівської галереї мистецтв Володимир Пшик у палаці Потоцьких, – про це сьогодні, 23 січня, повідомив кореспондент ЗІКу.

У роботі круглого столу узяли участь представники УГКЦ і УАПЦ, прокуратури, МНС, львівських музеїв та інституту «Укрзахідпроектреставрація».

За інформацією ГУ МНС, на Львівщині останнім часом зафіксовано 28 пожеж у сакральних спорудах: 8 – 2003 року, 5 – 2004 року, 3 – 2005 року, 7 – 2006 року, 4 – 2007року, 3 – 2008 року. Причинами займання були несправні електромережі, не загашені свічки, залишені без догляду обігрівальні прилади. Втратам «посприяла» відсутність протипожежної сигналізації та водовідведення. Щороку у сакральних спорудах МНС провадять планові протипожежні перевірки (а перед великими релігійними святами- додаткові), залишаючи настоятелям церков свої приписи. Однак у парафіях ігнорують ці приписи, виконують заходи протипожежної безпеки тільки на 31%. Так тільки за два останні міліція не виконана 6738 приписів, що стосуються обов’язкової наявності пожежних щитів та вогнегасників.

Начальник управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василь Івановський запропонував ставити питання про відповідальність релігійних громад, у користуванні яких перебувають пам’ятки. «Громади вважають себе власниками і діють на власний розсуд, однак спадщина – це загальнонаціональне надбання. Наше управління не тільки підписує із ними охоронні договори. А й випустило буклет «Пам’ятка користувача», де популярно пояснено, що рекомендується робити у архітектурних, мистецьких та історичних пам’ятках, а що – забороняється. На жаль, у трьох випадках мали ми справу із зумисними підпалами. Що ж до збереження церков, то ми намагаємося в міру надходження бюджетних коштів скеровувати певні суми як на виготовлення проектно-кошторисної документації, так і на першочергові проти аварійні роботи. Пам’ятки загальнонаціонального значення підтримуємо грошима із субвенцій, що надходять із державного бюджету, а місцевого значення – із обласного бюджету. Нам вдалося у Програмі з підготовки до Євро-2012 передбачити кошти також і на реставрацію церков», – повідомив Василь Івановський.

За словами депутата Львівської облради і радника з гуманітарних питань голови Львівської облдержаміністарції Ігоря Держка, причиною займання дерев’яних церков є не тільки необережне поводження із вогнем та електрикою, а й зумисні підпали, за фактом яких було відкрито три кримінальні справи, однак громадськість лишилася непоінформованою про їхній вислід. «Чимало разів я стикався із тим, що громада і священик, не розуміють цінності дерев’яних церков і намагаються їх позбутися. Вони просять дозвіл на будівництво мурованої церкви в селах, де ще є дерев’яні церкви. Підпалюючи старі, вони розчищають місце для нових. Тільки консолідованими зусиллями Церкви та влади можна врятувати унікальні пам’ятки. Важливою в цьому аспекті є їхня повна каталогізація. Із 1.5 тис церков на Львівщині 999 – пам’ятки національного значення і 631 – місцевого, однак чимало із них зазнає перебудов і «реставрацій» відповідно до смаків церковних громад і священика, що далекі від ідеалу», – вважає Ігор Держко.

Найрезонансніший випадок підпалу церкви, пов’язаний із її попереднім пограбуванням, трапився торік у Яворові. Однак попри те, що історична пам’ятка не втратила фундаментів, залишків стін та порталу (тобто збереглися всі передумови її відновлення), громада не виявила бажання відновлювати втрачену церкву, а захотіла будувати муровану.

Найрадикальнішим виявився у своїх пропозиціях очільник комісії сакрального мистецтва архієпархії УГКЦ о. Себастьян. Він запропонував владі карати «вуйків» за непослух, відрізуючи церкви від електропостачання й встановити жорстке покарання за самовільне підключення! За словами отця Себастьяна, у церковних пожежах згоріло 6 тис. ікон, а така кількість експонатів тягне на цілий музей! «То не правда, що церкви і громади бідні. Ні не бідні, бо на кам’яну церкву й сучасний кітч вони гроші мають так само, як на ті електричні блимавки, що ними «прикрашають» іконостаси, хоч такі гірлянди ліпше пасували б секс-барам, а не церквам. Але доходить до того, що священики обманюють єпископа, коли хочуть збудувати муровану церкву, й наслухаються навіть, коли єпископ забороняє електрогірлянди. І це при тому, що в церкві демократії не мусить бути, а тільки послух. Криза, на яку тепер усі кивають, насправді із грецької означає Суд Божий. Може, ми справді не гідні тих церков, і Бог дає їх забрати вогню? Вважаю, що треба діяти активно і разом», – резюмував о. Севастьян, який висловився за жорсткі інспекційні та штрафні заходи та кримінальне покарання не тільки за зумисне нищення пам’яток, а й за злочинне недбальство, що призводить до їхньої загибелі.

www.zik.com.ua

журналіст Радіо "Свобода"

Театрам Києва загрожує скорочення штатів

Театри Києва увійшли в Новий рік із боргами і загрозою закриття або скорочення штатів. Як кажуть у народі, погана прикмета. Чи справдиться вона і як можна врятувати вітчизняну драматургію від трагічного фіналу?

У Київському театрі оперети ситуація така ж сама, що й в інших 17 київських муніципальних закладах драматургії: досі немає зарплатні за грудень. Від глядачів нема відбою, але кошти від квитків ніколи не покривали всіх витрат українського театру.

«Податок на додану вартість, авторські права, комунальні платежі – все треба сплатити, – каже директор театру Богдан Струтинський. – Власних коштів вистачає лише на виживання і аж ніяк не на розвиток і нові постановки».

Причиною безгрошів’я театрали називають економічну кризу і, як наслідок, недофінансування зі столичного бюджету. У свою чергу, начальник Головного управління культури Київської міської державної адміністрації Світлана Зоріна запевняє, що доля театрів залежить передусім від Кабміну, який повинен закласти кошти на культуру до нового державного бюджету.

Замість театру – серіали

За словами столичних театралів, поки що їх рятують гроші, зароблені власними силами на новорічних заходах. ...

Театри Києва увійшли в Новий рік із боргами і загрозою закриття або скорочення штатів. Як кажуть у народі, погана прикмета. Чи справдиться вона і як можна врятувати вітчизняну драматургію від трагічного фіналу?

У Київському театрі оперети ситуація така ж сама, що й в інших 17 київських муніципальних закладах драматургії: досі немає зарплатні за грудень. Від глядачів нема відбою, але кошти від квитків ніколи не покривали всіх витрат українського театру.

«Податок на додану вартість, авторські права, комунальні платежі – все треба сплатити, – каже директор театру Богдан Струтинський. – Власних коштів вистачає лише на виживання і аж ніяк не на розвиток і нові постановки».

Причиною безгрошів’я театрали називають економічну кризу і, як наслідок, недофінансування зі столичного бюджету. У свою чергу, начальник Головного управління культури Київської міської державної адміністрації Світлана Зоріна запевняє, що доля театрів залежить передусім від Кабміну, який повинен закласти кошти на культуру до нового державного бюджету.

Замість театру – серіали

За словами столичних театралів, поки що їх рятують гроші, зароблені власними силами на новорічних заходах. Але зараз, коли комунальні платежі зросли вчетверо, театри готуються тугіше затягати паски, відмовлятися від нових вистав і скорочувати штати, інакше не вижити, говорить Віктор Гирич, директор Київського театру юного глядача.

«Зараз платимо акторам за листопад, а за грудень нам не дали грошей. Ми дуже багато податків сплачуємо, як і всі заклади культури. І якщо на час кризи Верховна Рада проголосує за те, щоб звільнити нас від податків, то, може, і вдасться втримати колективи. Якщо ж нас не підтримають, буде дуже складна ситуація, єдиний вихід з якої – серйозне скорочення штатів», – каже Гирич.

Київські театри не мали затримок заробітної плати з 1996 року, хоча якоїсь особливої державної підтримки вони теж не мали. Тому вже зараз частина акторів вирішила облишити сценічне ремесло: на тих же зйомках телесеріалів платять більше і без затримок. А зібрати колективи знову буде практично нереально. За лаштунками – тільки й розмов, що про можливе закриття театрів.

В той же час перший заступник київського міського голови Ірена Кільчицька в інтерв’ю Радіо Свобода пообіцяла, що жоден з 18 муніципальних театрів не буде закрито або залишено напризволяще. Адже саме вони емоційно підтримують людей в економічно непростих умовах.

«Недофінансування театрів було завжди, навіть у радянські часи, хоча зараз в них особливо скрутне становище. Але я точно знаю, що жоден київський театр муніципального підпорядкування не буде закрито у зв’язку з кризою. Про це не може бути і мови, бо у скрутні часи фінансової й політичної кризи саме заклади культури допомагають людям жити у складних умовах. Ми зробимо все, щоб театри могли виконувати цю важливу роль. Питання про зменшення комунальних платежів та інші пільги для театрів ми винесемо на найближчу сесію Київради», – обіцяє Кільчицька.

Випустити на сцену бухгалтера, щоб вижити

Втім, невеличкі, працьовиті й амбіційні творчі колективи навіть у нинішніх економічних реаліях почуваються непогано, переконаний Володимир Петранюк, директор театру української традиції «Дзеркало». За його словами, криза його ще не дістала: колектив вчасно отримує і платню, і премії, бо фінансується з районного бюджету, а не напряму Київрадою чи Міністерством культури.

«Ми готуємося до виживання в умовах кризи. Що робитимемо? Будемо давати більше вистав! А паралельно – шукати глядача, який готовий платити. Великі театри обтяжені бюрократичною системою, працівниками, не задіяними у виставі; їм прийдеться важче. У мене – невеличкий колектив, у якому на сцені грають всі, навіть головний бухгалтер!» – ділиться рецептом виживання Володимир Петранюк.

Театр «Дзеркало» вже пережив одну економічну кризу. Тоді він врятувався, повним складом виїхавши працювати за кордон, і повернувся аж через 13 років.

Цікавий досвід виходу з кризи в Росії, у московських театральних колективів. Вони «йдуть у народ» – нові вистави здійснюють у непристосованих приміщеннях, відповідних до сюжету: покинуті цехи, недобудови, корівники тощо. Економія і на оренді, і на декораціях.

Щоправда, київська драматургія і в найкращі часи використовувала непристосовані приміщення, а зараз навіть вони багатьом не по кишені.

Українські театрали сходяться на думці, що єдиний реальний вихід – податкові пільги, зменшення ставки комунальних платежів, повернення ПДВ і створення на його основі фонду розвитку театрів.

Якщо ж нічого не зміниться, плескати в долоні на театральних прем’єрах киянам найближчим часом не доведеться.

Радіо "Свобода"

У Львові закрили 41-у книгарню. Тепер там "Антикризова кнайпа"

У Львові закрили 41-у книгарню – цього разу на вул. Руській. Нині в одній із перших унікальних книгарень «Просвіти», яка там була ще за часів Австро-Угорщини і в якій працювала дружина Івана Франка, – «Антикризова кнайпа»! Про це з прикрістю відзначив у коментарі ЗІКу голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк.

Він зазначив, що на запит управління майном спільної власності Львівської обласної ради стосовно надання приміщень для книгарень жодне місто не зголосилося, усі районні ради дали прості відписки. За словами Михайла Ватуляка, Стрийська райрада написала, що у місті є сім українських книгарень, Сокальська райрада – що у їхньому районі немає потреби у нових книгарнях, оскільки попит населення забезпечують ті книгарні, яка є на території району. Лише Самбірська районна рада написала, що у них немає книгарень і вони шукають можливості для відкриття.

Тому, як зазначив Михайло Ватуляк, вони із радником голови Львівської ОДА Ігорем Держком будуть розбиратися, хто писав ті відписки. «Нехай нам покажуть ті книгарні. Чи зможе кіоск «задовільнити попит» населення райцентру? Хто вивчав цей попит, яка організація?», – наголосив він.

Одразу ж ви...

У Львові закрили 41-у книгарню – цього разу на вул. Руській. Нині в одній із перших унікальних книгарень «Просвіти», яка там була ще за часів Австро-Угорщини і в якій працювала дружина Івана Франка, – «Антикризова кнайпа»! Про це з прикрістю відзначив у коментарі ЗІКу голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк.

Він зазначив, що на запит управління майном спільної власності Львівської обласної ради стосовно надання приміщень для книгарень жодне місто не зголосилося, усі районні ради дали прості відписки. За словами Михайла Ватуляка, Стрийська райрада написала, що у місті є сім українських книгарень, Сокальська райрада – що у їхньому районі немає потреби у нових книгарнях, оскільки попит населення забезпечують ті книгарні, яка є на території району. Лише Самбірська районна рада написала, що у них немає книгарень і вони шукають можливості для відкриття.

Тому, як зазначив Михайло Ватуляк, вони із радником голови Львівської ОДА Ігорем Держком будуть розбиратися, хто писав ті відписки. «Нехай нам покажуть ті книгарні. Чи зможе кіоск «задовільнити попит» населення райцентру? Хто вивчав цей попит, яка організація?», – наголосив він.

Одразу ж виникає запитання: невже міські чиновники не могли нічого кращого придумати у будівлі-палацу Любомирських, що належить до пам’яток архітектури національного значення, як не дешеву кав’ярню? Адже й сам перелік пам’яток не засекречений, а розміщений на сайті Львівської міськради. І чи не пов’язане це, не дай Боже, з тим, що власник цього «антикризового» закладу є Юрій Назарук, відомий, як радник з питань міжнародних відносин та інформаційної політики міського голови Львова Андрія Садового, а також власник таких відомих у Львові проектів, як «Криївка», «Гасова Лампа», «Мазох кафе» та інші, які також з’явились за каденції Андрія Івановича Садового і які тісно пов’язують з ним.

http://www.zik.com.ua/

Звіт Оргкомітету за рік

Рік тому, 30 листопада 2007 року у Києві відбулися Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”. Участь у зборах взяли 679 делегатів з усіх областей України. На зборах більшістю голосів Україну було оголошено зоною культурного лиха, започатковано роботу з формування програми подолання культурного лиха (більше інформації про Збори в розділі "Надзвичайні Збори").

У вівторок, 9-го грудня, о 12.30 в прес-центрі «Українські Новини», за адресою вул. Еспланадна, 20 відбулася прес-конференція, де Оргкомітет зборів розповів пресі та громадськості про стан справ і звітував про зроблене.

Восени 2008 року Оргкомітет Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха» створив фотоальбом книгарень, знищених у місті Києві з 1991-го року по 2008-й рік. Київ став другим після Львова містом в Україні, де вирішили увічнити пам’ять про знищені книгарні. Фотоальбом можна скачати тут

З фотографій видно, що там, де раніше були київські книгарні, зараз розташовані банки, салони мобільного зв’язку, магазини одягу, заклади харчування та салони краси. З 1991-го року в Києві закрилося понад 70 магазинів-книгарень і без...

Рік тому, 30 листопада 2007 року у Києві відбулися Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”. Участь у зборах взяли 679 делегатів з усіх областей України. На зборах більшістю голосів Україну було оголошено зоною культурного лиха, започатковано роботу з формування програми подолання культурного лиха (більше інформації про Збори в розділі "Надзвичайні Збори").

У вівторок, 9-го грудня, о 12.30 в прес-центрі «Українські Новини», за адресою вул. Еспланадна, 20 відбулася прес-конференція, де Оргкомітет зборів розповів пресі та громадськості про стан справ і звітував про зроблене.

Восени 2008 року Оргкомітет Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха» створив фотоальбом книгарень, знищених у місті Києві з 1991-го року по 2008-й рік. Київ став другим після Львова містом в Україні, де вирішили увічнити пам’ять про знищені книгарні. Фотоальбом можна скачати тут

З фотографій видно, що там, де раніше були київські книгарні, зараз розташовані банки, салони мобільного зв’язку, магазини одягу, заклади харчування та салони краси. З 1991-го року в Києві закрилося понад 70 магазинів-книгарень і безліч дрібних точок з продажу книг.

В результаті кияни купують книжки просто неба, на ринку під дощем та снігом. У Києві відсутні спеціалізовані книгарні, як-то: нотні, медичної та технічної літератури. Культурна інфраструктура Києва втрачає такий важливий компонент, як книжкові магазини, й це несумісно з прагненням Києва бути європейською столицею. Адже у Лондоні, скажімо, понад 400 книгарень, в той час, як у Києві – ледве за 40.

Створення Книги пам’яті київських книгарень має на меті проаналізувати причини їх масового знищення та знайти механізми збереження не тільки книгарень, але й інших об’єктів культурної інфраструктури столиці.Оргкомітет очікує від київської влади ініціатив з подолання катастрофічної ситуації, що склалася в культурній інфраструктури столиці, саме з цією метою на прес-конференцію було запрошено київського міського голову – Леоніда Черновецького.

ГО “ОПОРА”, яке також входить до Оргкомітету, звітувало про “порятунок” двох театрів: театру “Дивний Замок” (Святошин) та театру “Колесо” (Поділ), а також про перебіг боротьби проти продажу кінотеатру “Жовтень”.

Інтелігенція Одеси та Львова показали себе найактивнішими громадами в справі подолання культурного лиха. Юрій Дикий та Михайло Ватуляк – розказали про досвід боротьби з культурним лихом на місцях. Юрій Дикий подав до суду за бездіяльність на Мінкультуризму та Міноствіти, справа розглядається Одеським окружним адміністративним судом. Михайло Ватуляк розповів, що місцевій інтелігенції вдалося почати співпрацю з владою у захисті книгарень – для цього створено спеціальну комісію.

Учасники прес-конференції:

1.Юрій Дикий - голова місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера, Одеса.

2.Михайло Ватуляк - Голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини, Львів.

3.Ольга Айвазовська – ГО “Опора”, Київ.