Щоб переглянути дані по певній області, натисніть на цю область на мапі. Щоб переглянути дані по певній секції, виберіть цю секцію в меню внизу і натисність "Фільтрувати".
Композитор Ярославенко – бомж на власній вулиці! У Львові за одну добу 10 вересня зруйнували будинок композитора Ярославенка і негайно вивезли все на сміття, щоби не лишилося ні сліду, ні натяку. Усі, причетні до цього злочину добре усвідомлювали, що чиня
Те, що злочинці, не тільки організатори, але й виконавці, чинили його свідомо я зрозумів, коли підійшов сфотографувати те, як екскаватор завантажує на самоскиди рештки того, що було ще вчора родинним будиночком одного з видатних композиторів Львова Ярославенка.
http://www.pamjatky.org.ua/DetailedNews.aspx?NewsID=5926
Неймовірної краси палац з розкішною ліпниною, витонченими баштами - занедбаний і може зруйнуватися в будь-яку хвилину
Ще кілька десятків років тому тут навчалися сільські діти. Однак після страшної пожежі збудували нову школу, а палац лишили напризволяще. Ззовні будівля збереглася непогано, а от всередину заходити небезпечно: обгорілі стіни, повалені перекриття, купи каміння, балок. Один гучний звук чи необережний порух і, здається, все може рухнути
Польські реставратори відновлюватимуть цвинтар у Підкамені після вандалізму гостей фестивалю
Сьогодні, 28 липня, у село Підкамінь, що у Бродівському районі Львівської області, з Польщі приїхала група реставраторів «Магурич», яка займатиметься реставрацією середньовічного цвинтаря, що розташований поблизу монастиря під Каменем. У найближчі тижні реставратори житимуть у монастирі і намагатимуться відновити історичну пам’ятку, яка вистояла кілька століть, але яку мало не сплюндрували окремі гості фестивалю «Підкамінь». Про це повідомив кореспондент ЗІКу.
Очевидець подій розповів кореспондентові ЗІКу, що деякі молоді люди, які приїхали на фестиваль, по-блюзнірському поводились на старовинному кладовищі, смітили, вилазили на могили та хрести, яким не менше як 250 років.
Стан музичних інструментів - Дитячі музичні школи Дрогобича, Самбора, Стрия, Дрогобицьке державне музичне училище ім. В. Барвінського не мають якісних фортепіано. Як можна без інструменту підготувати учня до рівня піаніста-вертуоза ? Чи може нащі діти не
Чому в регіоні мусять пропадати таланти ? Голова батьківського комітету Самбірської ДМШ Віталій Смородін
У Брюховичах всього за 7 км від Львова потерпає від неуваги Музей модерної скульптури українського скульптора Михайла Дзиндри.
Більше як 800 унікальних зразків сучасної скульптури не задіяні у культурному житті міста. Свого часу вони приїхали в Україну із-за далекого океану. Це коштувало їхньому творцеві скульптору та художнику Михайлові Дзиндрі чимало зусиль та приватних ресурсів. Відразу після виходу України із соціялістичного табору він повернувся на батьківщину з усім творчим доробком. Згодом власним коштом скульптора постав музей. Перед смертю Дзиндра усе своє творче майно заповів у спадок державі. Очевидно, він взорувався не на сьогоднішній день, а дивився далі. Невідомо тільки як далеко дивився скульптор. Наразі скульптури Дзиндри перебувають у тумані забуття та незнання. Мабуть, вони потребують не стільки уваги влади, скільки доброго менеджера. Фільм портрет про скульптора Михайла Дзиндру: http://vids.myspace.com/index.cfm?fuseaction=vids.showvids&friendID=280643344&n=280643344&MyToken=6b415968-91c3-4f26-bda1-030d33ee3e9b
Прикладів – безліч. Свого часу журналісти протестували проти дій міського голови Львова щодо псевдореставрації площі Ринок. Створена з цього приводу комісія не зібралася на жодне засідання... Чимало інформації про дії влади, що потурають руйнуванню, на сайті zik.com.ua. А також стаття за адресою: http://portal.lviv.ua/chronicle/2007/09/27/111553.html
І ще: http://portal.lviv.ua/ratusha/2007/11/08/110420.html
Орендну плату для "Науково-технічної книги" підвищили в 2, 5 рази
Не зважаючи на те, що угодою було зафіксовано орендну плату на одному рівні з 01 01 2006 по 01 01 2011, орендодавець безпідставно вже в кінці 2006 року підвищив її в 2. 5 рази.Для книгарні це нопосильно
Іконостас вартість 60 млн.$ під загрозою викрадення або знищення
Так, попелом могла б стати унікальна пам’ятка – іконостас із церви Архістратига Михаїла с. Стара Скварява – єдиний збережений зразок повного комплексу молільного та празничкового рядів середини XVI ст. Ікони з намісного та цокольного рядів другої половини XVIII ст., які намалював видатний українських художник Іван Руткович. У 1995 р. я, із згоди адміністрації Львівського музею істоії релігії забрала дану пам’ятку (іконостас) на реставрацію до Львівського музею історії релігії. На той час твори були в жахливому стані: перемальовані, покриті темним лаком із втратами фарбового шару. Тоді, із бажанням підняти в молоді духовний рівень та шанобливе ставлення до національного надбання України, до проведення реставраційних робіт були залучені студенти Львівської академії мистецтв.
Разом із реставраторами та науковцями, даною пам’яткою зацікавились інакша сторона – приватний колекціонер, що знайшов підтримку в лиці настоятеля храму, і деякими працівниками музею та посадовцями міста Львова та області. Згодом з’явились нові покупці, що спричинило до закулісного аукціону. Ці факти не завадили мені протягом 12 років разом із студентами займатись фаховою реставрацією і врятувати понад 150 музейних творів, а в позаробочий час, власним коштом, без жодної державної підтримки виконувати роботи над Скварявським іконостасом, а більше того – вислуховувати погрози та відстоювати перед владними структурами право перебування в музеї Скварявського іконостаса.
Зараз матеріально зацікавлені сторони, не зважаючи на те, що експерти поставили відмінну оцінку проведеної роботи, мене, Галину Скоп й надалі намагаються позбавити можливості завершити реставраційні роботи. Мешканці села, що махнули рукою на дерев’яну церкву, сам іконостас колись пообпилювали, а почувши його вартість спохватилися. Влада не відреагувала на численні прохання занести дану пам’ятку до реєстру національних скарбів (що значно затрудняло б продаж твору, та забезпечило належні умови подальшого зберігання).
Цього ж року владні структури, без надання нового приміщення, відібрали у реставраторів майстерню, де окрім робіт над іконостасом, я, Галина Петрівна проводила пари для студентів. (Майстерня знаходилась на хорах Домініканського костелу (церква пресвятої Євхаристії), ці приміщення за рішенням обласної ради були вилучені із власності музею історії релігії та передані громаді. Якусь мотивацію даним діям можна було б знайти, якщо б реставраторів забезпечили еквівалентним приміщенням, але таємницею залишається наступне: реставраційна майстерня в церкві – це аморально, а сан вузол, що цього ж року встановили у самому храмі, продовбавши столітні стіни, у яких спочивають отці домініканці – це морально.)
На останньому засіданні Львівської обласної державної адміністрації по питаннях культури, яке відбулось у 23 листопада 2007 року, було не дооцінено величезну вартість іконостасу та вирішено, що Староскварявський іконостас буде після реставрації віддано назад у село.
У цій нерівній боротьбі за іконостас із с Стара Скварява я, отримала підтримку директора Львівської національної галереї мистецтв, Героя України Бориса Возницького, який зазначає: “Це український шедевр за нього на чорному ринку заплатили б $60 млн.. Не варто стверджувати, що це власність села, це все належить державі і є національною пам’яткою. Священник пропонував, щоб музей викупив іконостас за $10 тис., а згодом вже йшлося про $20-50 тис. Потім накинулися колекціонери з Києва і тепер прямо стоїть питання про його продаж. Іконостас повинен зберігатись у фондах якогось музею. В ЛОДА, очевидно, не уявляють яка це відповідальність. Це ж закінчиться нічим, іконостас зникне і ніхто не буде відповідати. За останній час в Україні згоріло 168 памяток, які знаходились під державною охороною. Тепер на наших землях більше нищиться, ніж за радянських часів. Тепер усе вирішують гроші.”
Просимо Вас звернутись до Львівської ОДА про перегляд справи про іконостас, щоб ні під ніяким приводом його не повертати у село, а залишити у одному із львівських музеїв. Також прошу щоб реставрація іконостасу була закінчена під моїм керівництвом з тими людьми з якими було розпочато його реставрацію. Для цього потрібно нас забезпечити приміщенням для завершення реставраційних процесів над іконостасом.
Жахливу закономірність чергового нехтування української національної культури маємо змогу спостерігати: унікальні дерев’яні храми XVI –XVIII ст. з іконами та оздобою, виконаною професійними митцями минувшини, що пережили війни та політичні катаклізми, зараз на межі “вимирання” – тільки на Львівщині за останні 2 роки згоріло 20 храмів. Натомість, виявом добробуту та зростання матеріального рівня громадян у невеликих містечках та селищах, стала побудова нових мурованих храмів, сумнівної мистецької вартості. Громади, отримавши дозвіл від Обласної ради на будівництво нової споруди, звільняють площу, перетворюючи дерев’яні святині з усім інтер’єром на дрова. Також відбуваються підпали церков, як наслідок шаленого попиту на старовинні українські ікони, як в українських, такі і закордонних колекціонерів
наукові співробітники Музею народної архітектури та побуту у Львові
Львівська область, Львів
Музей під загрозою
Ми, наукові співробітники Музею народної архітектури та побуту у Львові, повідомляємо Надзвичайні збори про важкі часи, які переживає музей за останні десятиліття.
Музей регіонального значення, в ньому експонуються пам’ятки народного будівництва, побут, мистецтво Західної України. Музей знаходиться в підпорядкуванні міської Ради, відділ культури якої особливо не вникає в його існування. Тому ми звертаємось до Вас з проханням фінансово допомогти вирішити такі найважливіші проблеми:
1. Прогнилі покрівлі на багатьох житлових і господарських спорудах – пам`ятках народної архітектури, що в результаті призводить до повної їх руйнації.
2. Пошкоджуються неоціненні фондові скарби нашого народу, яких нараховується у нас понад 20тис. експонатів. Вони не мають ні відповідних умов збереження, ні місця для правильного їх розміщення.
3. Нищаться перевезені пам`ятки, які через нестачу фінансів роками чекають на своє відновлення у музеї.
4. Стоять вже десятиліття невикінченими та без встановленого інтер`єру музейні об’єкти.
5. Призупинено будівництво в таких етнозонах як Волинь, Полісся, Поділля.
6. Низька заробітна плата музейних працівників, мабуть, це найнижче оплачувана категорія.
7. Кошти в розмірі 550 тисяч гривень, які були виділені у 2007 році на реставрацію, так до нас і не дійшли. Ремонту та реставрації музейних об’єктів не проведено, кошти не освоєні.
Ми вважаємо, що наш музей має загальнодержавне значення, він повинен знаходитись під безпосередньою опікою Міністерства культури України (раніше музей мав обласне підпорядкування).
Мисто Бібрка - зона культурного лиха напередодні свого 800-літнього ювілею!
Не менш, як вісім століть історичному поселенню, яке тепер називається місто Бібка. Розташувалось воно у мальовничій долині над річкою Боберкою на північ від княжого Галича за 30 км від Львова.Ця назва фігурує у Галицько-Волинському літописі під 1211 роком.У 1985-87 рр. науковими працівниками Львівського інституту суспільних наук Свєшніковим та Чорноусовим проводолись розкопки та археологічні дослідження, які підтвердили період існування середньовічного поселення та городища.Місто Бібрка віднесене до Списку історичних населених місць України (Постанова КМУ від 26 липня 2001 р. №878), налічує 46 пам‘яток архітектури, включених до Державного реєстру культурного надбання, у т.ч. костел св.Миколи – як пам’ятка національного значення. Місцевий парк Х1Х ст., що біля будинку графа Чайковського, віднесений до Державних пам‘яток садово-паркового мистецтва. Місто у своїй центральні частині зберегло типове для сердньовіччя планування і стиль забудови. За кількістю пам‘яток з розрахунку на 1000 мешканців чи на одиницю населеної площі Бібрка успішно конкурує з багатьма історичними населеними місцями України.
В найближчому часі місто може позбутись як мінімум трьох історичних і архітектурних пам‘яток, а також пам‘ятки садово-паркового мистецтва. Це – приватизована садиба-палац Чайковського, де триває перебудова, перепланування, зміни фасаду, і парк, що знаходиться поруч. Це – викуплений будинок школи, де починала вчителювати Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер). Це – більш, ніж столітній будинок «Просвіти», теперішній Будинок школяра, який з легкої руки місцевої влади втратив подвір‘я, зелені насадження, почав руйнуватись. Йде планомірне руйнуванні історичного ареалу в центральній частині міста. Порушуються вимоги законодавства, Генерального плану забудови м,Бібрки, за безцінь приватизовуються і руйнуються пам’ятки архітектури Те, що твориться тепер у Бібрці з легкої руки міської влади, відділу охорони культурної спадщини обласної державної адміністрації, суперечить не тільки здоровому глузду, але й національним інтересам держави всупереч Генеральному плану забудови міста порушено ландшафт, ведеться будівництво приватного будинку. Приведено до жалюгідного стану, розграбовано і продано за безцінь (за 27 тис.грн. триповерховий будинок школи –пам‘ятки архітектури ХУ111-поч.ХХ ст.(охор.номер 2354-М), в історичному ядрі міста, в охоронній зоні кількох пам‘яток архітектури встановлено 30-ти метрову вежу антен стільникового зв‘язку, навколо костелу – пам‘ятки архітектури ХУст. національного значення (охор. номер 461) виділено ділянки і встановлюються торгові павільйони, розпочато і інтенсивно ведеться діючим міським гловою будівництво власного житлового будинку на території пам‘ятки історії, культури і містобудування Х1Х ст. – Будинку школяра, колишньої „Просвіти”, а сам історичний будинок дістав перші ознаки руйнування.
У 2005 році, скориставшись довірливістю депутатів місцевої ради, міський голова м.Бірки Орест Краєвський самовільно, не маючи жодної технічної, землевпорядної документації і навіть рішення ради, зруйнував частину майнового комплексу Будинку школяра, на його прибудинковій території, яка перебувала у постійному землекористуванні відділу освіти райдержадміністрації, у безпосередній близькості до будинку, самовільно розпочав будівництво власного будинку. При цьому цинічному акті самозахоплення земельної ділянки не враховувалось ні історичне значення цього місця, що ця земельна ділянка була викуплена українською громадою для громадських потреб, ні те, що будівництво розпочато у водоохоронній зоні р.Боберки (ст.ст. 60,61 Земельного Кодексу України), ні те, що Земельний Кодекс України забороняє землекористування, будівництво до отримання права власності (користування) на земельну ділянку. Тільки після звернень Бібрської асоціації депутатів першого демократичного скликання до різних інстанцій- управління охорони культурної спадщини, управління містобудування Лівівської обласної держадміністрації, районної адміністрації, прокуратури, майже через пів року від початку будівництва, у січні 2006 року, міський голова отримав необхідні документи. Всі звернення мали «нульовий» результат через небажання (чи інші мотиви) відповідальних чиновників визнавати відверте порушення першою посадовою особою міста законів України (Земельного Кодексу України, «про місцеве самоврядування», «Про боротьбу з корупцією», «Про охорону культурної спадщини України»), елементарних моральних норм. Особливо показовою була діяльність охоронних органів – відділу охорони культурної спадщини облдержадміністрації (В.Івановський), інспекції Держархбудконтролю у Перемишлянському районі (Ю.Кривень), районного відділу земельних ресурсів, районної прокуратури, інших управлінських і контролюючих структур району. Замість припинити беззаконня, дати належну оцінку таким діям службовцеві високого рангу органу місцевого самоврядування, мала місце (і має дотепер кругова порука) чиновництва, діяльність, деколи у вигляді свідомої бездіяльності, на користь порушника законодавства.
Враховуючи те, що через чотири роки сповнюється 800 років м.Бібрці, а відділ охорони культурної спадщини, управління містобудування ЛОДА, Держархбудконтроль, прокуратура, відповідні органи у Перемишлянському районі зайняли дивну позицію пасивних спостерігачів узаконення беззаконня, ця інформація пропонується для узагальнення організаторами Надзвичайних Народних зборів «Україна – зона культурного лиха».
Влада міста хоче залишити Львів зовсім без кінотеатрів
Мало того, що останнім часом вже було закрито 2 кінотеатри - так ще й Виконком Львівської міської ради прийняв рішення про закриття інших 7 кінотеатрів(їх всього 7 у місті!!).
Відразу після прийняття владою міста рішення про ліквідацію 3х кінотеатрів було закрито 2 із 9 існуючих. Відстояти людям владося лише кінотеатр "Київ". І що ми в результаті бачимо?
Після того, як кінотеатр Шевченка перестав функціонувати, там, замість культурно-просвітницького центру, тишком-нишком розмістився... штаб „Нашої України".
Львівські кінотеатри потерпають від поганого технічного стану, відсутності нормальних цікавих фільмів у фільмофондах
Усі кінотеатри Львова потребують негайного капремонту, а їхній репертуар – осучаснення. Так, наприклад, від директорів кінозакладів можна почути нарікання на те, що глядачеві просто нема що показати, оскільки у фільмофонді Львівського обласного кінопрокату є тільки старі, неякісні, низькосортні й некомерційні стрічки, від яких неможливо отримати віддачу. “А що можна взяти з фільму, який вже пройшов телебачення? Ми тішимося, коли до нас прийдуть два глядачі”, – каже директор кіновідеоцентру “Кассандра” (до нього входять кінотеатри ім. Коперника та ім. Л.Українки) Марія Кияк.
Львівська область, Трусчкавець, Дрогобич, Червоноград, Борислав
Львівська область залишилась без кінотеатрів. Натомість побільшало барів, бутіків, ресторанів...
Немає кінотеатрів у більшості районних центрів, у таких великих містах як Трускавець, Дрогобич, Борислав, Червоноград. Із 20 районних дирекцій кіномережі залишились 7. У 1991 році в області діяли 1800 кіноустановок, нині 69. За роки незалежності у Львові 5 кінотеатрів перевели у розряд нічних клубів, кілька – у крамниці, відеотеки, ресторани, один у центрі міста просто знесли, ділянку продали банкові.
У Львові активно хакривають кінотеатри. Чому мерія Львова ліквідовує кінотеатри у місті, яке називають культурним і туристичним центром? Чому кінотеатри трактують не як культурні, відпочинкові центри, а лише як приміщення на продаж?
Із 28 кінотеатрів, які працювали у Львові на початку 90-х, сьогодні залишились діючих 7.
Старосільський замок (поч.XVIIст.)- унікальна оборонна споруда, яких практично ніде немає. Від нього залишились лише живописні руїни:частини стін та декілька башень
Львівські забудовники прагнуть якомога швидше зруйнувати історичні булівлі
Так наприклад будинки за адресою Соборна площа 14 та 15 взяті в аренду забудовником, перебувають в аварійному стані, але той нічого не робить для їх порятунку, вже маючи плани збудувати торгівельний центр
Після пожежі, що сталася кілька років тому палац Потоцького (у минулому - старовинний замок Потоцького)не було реставровано, а залишився у вкрай занедбаному стані.
